• info@ffr.org.ua

Щоденник Лідерки: Березневі іди, або чому березень має стати місяцем прав людини, а не місяцем квіточок

Категорія
На фото чотири молоді жінки (зліва направо): Дарія Коржавіна, Тетяна Печончик, Юлія Сачук, Вікторія Харченко, на марші за права жінок 8 березня 2020

Матеріал підготовлений Вікторією Харченко, випускницею школи політичної участі для жінок та дівчат з інвалідністю «ЛІДЕРКА». 

Історично склалося, що в Україні Восьме березня асоціюється виключно з дискурсом «свята жіночності та краси», «подякуємо нашим жінкам за те, що вони є прикрасою колективу», або конкурсами дитячих аплікацій «виліпи маму з пластиліну». Цього року користувачі соцмереж навіть ввели у вжиток нове дієслово «берегинькать» - бажати жінці бути ніжною та красивою, берегти домашній спокій. Все це прозоро натякає нам, що суспільстНа фото написано слово «рівність» англійськоюво готове до зміни парадигми, адже висміювання – це перший крок до серйозного публічного обговорення проблеми. 
Мало хто згадає, звідки ростуть «коріння» святкування Міжнародного жіночого дня, а шкода. Адже витоки були саме у бажанні жінок заявити про дотримання їх прав, рівні можливості та відповідальність нарівні з чоловіками як за домашні справи, так і за справи кар’єрні. Однак у радянські часи місце жінки було у другому ряді, тому свято захисту прав жінок поступово перетворилось на «свято мам» та «подяк за окрасу колективу».

За часи незалежності українське суспільство поступово дійшло до розуміння, що потрібно імплементувати міжнародні стандарти забезпечення гендерної рівності у національне законодавство. Україна доєдналася до плану виконання цілей  Сталого розвитку ООН, зокрема, ціль номер 5 – гендерна рівність. Наша країна ратифікувала Конвенції з подолання всіх форма дискримінації (CEDAW), доєдналася до Пекінської декларації та платформи дій (1995 р.).


На рівні національного законодавства було прийнято декілька нормативних актів, зокрема, Закони  України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»,  «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Існує Державна соціальна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, план заходів з виконання Угоди про ЄС, де окремим пунктом визначено досягнення гендерної рівності. Урядом розроблено Національний план дій з імплементації резолюції Ради Безпеки ООН 1325  "Жінки, мир, безпека". У рамках звітування щодо виконання Україною Заключних зауважень до CEDAW кожен регіон має мати чітко визначений план заходів, впроваджених у звітний період (однак, це має місце не у всіх регіонах, на превеликий жаль). 
Визначаючи основні «точки болю», які існують в українському суспільстві стосовно гендерної нерівності, необхідно відзначити декілька наступних.

Гендерні ваги
Стереотипізація поділу професій на «жіночі» та «чоловічі», яка довгий час підкріплювалася наказом МОЗ "Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок". Лише у 2017 році його скасували, але стереотипи скасувати забули. Досі є думка, що жінка не може пілотувати літак, обіймати високі посади у армії або політиці, очолювати суди або міністерства. Незважаючи на це, є багато позитивних прикладів, коли жінки роблять саме це  - і роблять успішно. 


Армія  та гендерні стереотипи – тема окрема і доволі болюча. Відповідно до Національного плану дій з імплементації резолюції Ради Безпеки ООН 1325  "Жінки, мир, безпека", гендерна складова є предметом розгляду в усіх державних політиках і стратегічних напрямах розвитку суспільства, зокрема, інтегрування ґендерного компоненту в роботу сектору безпеки та оборони. Програма діяльності Уряду включає Ціль 17.2 – “Україна відповідає принципам та критеріям, необхідним для набуття членства в НАТО”. Для її виконання Уряд має забезпечити інтегрування ґендерного компоненту в повсякденну діяльність та освітній процес сектору безпеки і оборони. Йдеться не тільки про запровадження принципу рівних прав жінок і чоловіків, але й наповнення роботи реальним змістом. На сході України триває воєнний конфлікт і для перемоги мобілізуються всі ресурси. Жінки, які складають 54% населення, не можуть залишатись осторонь цих подій. За 10 років кількість жінок у Збройних Силах збільшилась у 15 разів. Відсоток жінок-військовослужбовців сягає 11% від особового складу Збройних Сил України, що майже дорівнює показникам в арміях країн НАТО. До речі, цілі партнерства Україна-НАТО також містять ціль G0013 “Ґендерні питання”.». Однак суспільство не готово до визнання ролі жінки нарівні з чоловіками, жінкам досі відводять роль санітарки, медичної сестри чи повара, заперечуючи їх професіоналізм. Дуже багато обговорень у 2017 році спричинила прем’єра документального фільму «Невидимий батальйон  - стрічку було присвячено історії шести героїнь, які взяли участь у АТО на сході України: Олени Білозерської, Оксани Якубової, Андріани Сусак, Дар'ї Зубенко, Юлії Паєвської та Юлії Матвієнко.


Протиставлення жінок та професіоналізму. Формуючи новий уряд на початку березня 2020 року, Прем’єр-міністр на питання, чому в Уряді – всього одна жінка, дозволив собі прокоментувати, що відбір був на підставі професійних якостей, а не статі. Тим самим пан Прем’єр легітимував твердження, що «жінки» та «професіоналізм» - це антоніми в розумінні сучасного політикуму. Посилення гендерної політики можливе за умови, що українське суспільство зможе здолати стереотипи. Там, де є стереотипи – немає прогресу у рівності, бо ми так і будемо блукати лісом гендерних пересторог та обмежень. Однак одним прийнятим нормативно-правовим актом неможливо відмінити випестовану традицію нехтування правами жінок на доступ до їх прав нарівні з чоловіками. Для цього потрібна спільна, довга та нелегка робота з подолання стереотипів на усіх рівнях – з дитячого садочка до Верховної Ради України. Цьому має допомогти розробка та впровадження Національної комунікаційної стратегії з ґендерної рівності в Україні, яка міститиме конкретні та недвозначні кроки щодо подолання стереотипів за допомогою просвіти, впровадження міжнародних стандартів та чіткого механізму покарання за недотримання даних положень. Тільки тоді наше суспільство зможе наблизитися до розвинених країн, де слово «гендер» - не те, чим неслухняних дітей лякають замість сірого вовчка, а фемінітиви стають чимось звичним навіть для програми Microsoft Word, яка підкреслює сам цей термін червоним, ніби є помилка при написанні. До речі, додати слово «фемінітиви» до словника вдалося мені за чотири секунди. Бажаю нашому суспільству так само швидко додати до порядку денного і питання гендерної рівності. І тоді вже квітів на 8 березня можна не дарувати. 

Джерело  фото 1: www.alislam.org, фото 2: ZMINA.info

Проект «Школа політичної участі для жінок та дівчат з інвалідністю «ЛІДЕРКА» реалізується   ГО   "Боротьба   за   права"   за   підтримки Міжнародної  фундації  виборчих  систем  (IFES) та  Міністерства міжнародних справ Канади.