• info@ffr.org.ua

Чоловіки, які змінювали світ. Харальд Тіландер

Категорія
На фото Харальд Тіландер
Проект:

Харальд Йосіас Євсевій Тіландер (Harald Josias Eusebius Thilander, 25 жовтня 1877 - 13 грудня 1958) - шведський видавець, редактор і есперантист. Він став першопроходцем у царині міжнародних контактів, видавничої справи та комунікації незрячих цілого світу.

Хлопчик народився здоровим у Швеції в родині приходської школи. Він ріс жвавою, розумною, цікавою дитиною, на яку батьки покладали великі надії, думаючи, що він стане пастором, що тоді було вершиною надії кожної родини. Але сталося не так. Харальд раптово захворів у березні 1884 року і декілька місяців перебував на межі між життям та смертю, і одного разу по ньому вже мали правити службу, але батько не дав, а невдовзі хлопчик повернувся до життя. У нього погіршився зір, аж доки після багатьох місяців гарячки та марення він прийшов до тями. Гарячка минула, але вона забрала з собою зір. Думають, що це була тяжка скарлатина та, можливо, поліомієліт, до того ж, значною мірою Харальд втративши й слух. До 30 років Харальд ще міг трохи чути за допомогою примітивних слухових апаратів. Два з половиною роки Харальд провів бездіяльно, відновлюючи сили після хвороби.

Ніхто тоді не уявляв собі навчання такої дитини. Лише у дев’ять років він став плести мотузки і шнури за допомогою якогось пристрою. Хворобливого хлопчика із наслідками низки хвороб, втратою зору і зниженим слухом тоді не можна було віддати на навчання до звичайної школи для незрячих дітей. Отже, незадовго до власної смерті, у листопаді 1886 року, батько Харальда влаштував сина до притулку принцеси Євгенії у Стокгольмі для невиліковно хворих дітей, де за ним доглядали. Тут Харальд познайомився зі шрифтом Брайля, але й ця радість була недовгою: у нього також була вражена ліва рука, яку лікарі навіть хотіли ампутувати. На щастя, розпач і сльози Харальда у лікарні почув один з професорів, який оглянув його і обрав інші шляхи лікування, однак рука повністю ніколи не відновилася.

У притулку принцеси Євгенії Харальд був єдиним незрячим зі збереженим інтелектом. Він отримував регулярні знання лише з лютеранського катехизису та біблійної історії, хоча йому дозволили відвідувати й інші уроки. Однак ніхто не бачив у ньому корисного члена суспільства.

У 18 років у ньому знову прокинулася спрага до знань. У Швеції тоді ще не було крапкових рельєфних книжок, лише журнал для незрячих, який почав виходити з 1888 року. Якось цей журнал потрапив до рук юнака, і він прочитав, що у Франції, на батьківщині Луї Брайля, є такі книги. Харальд задумав вивчити французьку мову. Усі гроші він віддав зрячому другові, який погодився диктувати йому. Випадково він обрав граматику у 600 сторінок. Було складно – бо Харальд погано розрізняв звуки на слух, а Аксель не знав французької. Однак так вони займалися впродовж кількох місяців. Якось їх застала за цим заняттям очільниця притулку, яка заборонила їм це. Вона сказала, що це було б дозволено, якби Харальд вивчав граматику рідної, шведської мови. Юнак пережив відчай та гнів, але врешті-решт вирішив вивчити шведську мову. Надалі він був вдячний цій очільниці, адже потребував міцного підґрунтя для власних знань. Харальд обрав підручник шведської для середніх шкіл і вперто навчався впродовж 12 років з допомогою свого друга, який заради цього отримав дозвіл на звільнення від інших робіт у керівництва притулку. Після граматики рідної мови вони вивчали інші предмети з шкільної програми середньої школи, а також англійську, німецьку та французьку мови.

Харальд також читав шведський журнал для незрячих і все сильніше переконувався у тому, що він має допомогти таким же людям, як і він сам. Він почав розмірковувати над тим, скільки треба проробити праці, щоб у всіх незрячих була спільна мова. Але для цього не підходили ані латина, ані популярний тоді волапюк – штучна міжнародна мова, однак, дуже складна й химерна.

Одного разу притулок, де мешкав Харальд, відвідала директорка Інституту глухонімих та сліпих у Стокгольмі. Вона, знаючи про мовні зацікавлення Харальда, розповіла йому про міжнародну мову есперанто, винайдену окулістом Людвігом Лазарем Заменгофом 1887 року. Гостя розповіла про простоту есперанто, але саме штучність цієї нової мови тоді відвернула Харальда від неї. За кілька місяців товарищ знову прочитав Харальдові вголос вірш мовою есперанто, і тоді вже її звучання полонило його.

У 23 роки, 1900 року, Харальд став есперантистом. Йому подарували граматику та словник есперанто, надруковані Брайлем. Знаючи кілька європейських мов і трохи латину, він легко розумів усе. Статті, які пропагували есперанто, і які писав Тіландер, з 1901 року почали з’являтися у багатьох брайлівських виданнях Європи. Вони привернули увагу незрячих та есперантистів цілого світу, бо у них він доводив важливість есперанто як єдиної легкої для вивчення мови саме для світової спільноти незрячих. Скоро він представив незрячим Швеції власний підручник з есперанто зі словником, надруковані Брайлем.

Спочатку спроби Харальда Тіландера поширити есперанто серед незрячих у Франції не були вдалими, хоча його підтримав видатний есперантист та видавець Теофіль Карт, який випустив декілька номерів газети та кілька книг на есперанто брайлем у власній типографії. Краще справа пішла в Англії, де ініціативу підхопив брайлівський журнал для незрячих «Прогрес».

Десь у той же час директорка притулку сказала Харальдові, що він може залишатися тут, у підрозділі для тих, хто не може себе утримувати, ціле своє життя. Так, він не знав би інших життєвих клопотів, але... Харальд відчув глибоку тугу від думки, що він усе життя буде безробітним, залежним, нікчемним для себе і для інших. Натомість у ньому зростало бажання залишити притулок, самому заробляти й утримувати себе і... допомагати таким людям, як він сам. В цьому сильно допомагала йому незряча вчителька музики, також есперантистка, Карін. Врешті-решт 1907 року Харальд отримав дозвіл дирекції на те, щоб залишити притулок. Дирекція навіть вирішила підтримати його грошима. Харальд зняв кімнату у будинку, де мешкала Карін, але у іншій родині. За фінансової підтримки дядька, дирекції притулку і благодійного фонду він придбав старий друкарський верстат для стереотипного друку та типографський верстат. Карін віддала йому одну з власних кімнат для майстерні і таким чином Харальд опанував фах друкаря.

Він навчився друковати книг для незрячих. Спочатку він друкував видання мовою есперанто, але не міг на цьому заробити, і його матеріальний стан значно погіршився. Виникла загроза повернення до притулку. Але 1907 року помер редактор шведського журналу для незрячих, який мав державну підтримку. На його місце й запросили Харальда Тіландера. Так волею випадку у 1908 р. Тіландер стає редактором шведського брайлівського тижневика, купує ще типографські верстати і набуває певного матеріального благополуччя.

Починаючи з 1912 року з дозволу видавця Теофіля Карта, він підготував два номери есперантського журналу Брайлем. Його видання були наповнені дуже цікавими, особливо для незрячих, статтями. Читачі з ентузіазмом схвалили цю спробу, тому Теофіль Карт негайно запросив Харальда Тіландера редагувати журнал «Esperanta Ligilo» («Засіб зв’язку на есперанто» або «Есперантський зв’язковий»). Обсяг журналу зріс до 28 сторінок Брайлем. Ці журнали разом з іншими журналами та книгами Тіландер видавав у власній друкарні. Його називали «пророком світу сліпих».

З початком Першої світової війни у серпні 1914 року випуск брайлівських видань мовою есперанто став неможливим з цензурних та воєнних причин. Однак вже 1919 року Тіландер випускає три розрізнених номери свого журналу для есперантистів світу.

Харальд і Карін разом працювали багато років і любили один одного, але довго не зважувалися взяти шлюб через власну сліпоту. Лише у 1919 році Харальд Тіландер одружився з Карін Хьоер, після 20 років спільної роботи на користь міжнародного руху есперанто. Харальд казав, що без Карін він назавжди залишився б у притулку принцеси Євгенії. Тоді ж незрячі есперантисти світу через передплату підтримали коштами улюблений журнал. Тіландер потребував допомоги у типографії з боку зрячих працівників і наймав когось, надаючи перевагу людям з іншими видами тілесної, а не сенсорної, інвалідності.

Карін Тіландер, однак, померла в 1927 році. За рік Харальд Тіландер узяв другий шлюб з фінською 28-літньою незрячою масажисткою та есперантисткою, яка стала відомою як Варма Тіландер. З Вармою вони прожили разом 30 років.

За 4 роки до початку Другої світової війни Харальд Тіландер вже видавав (як додаток до «Esperanta Ligilo») брайлівський рельєфно-ілюстрований науково-популярний журнал “Nia Mondo” («Наш світ»). У друкарні Тиландера у Швеції була надрукована цікава книжечка "Національні алфавіти", які з полегшенням демонструють літери різних народів, зібрані за допомогою есперанто та опубліковані з поясненнями мовою есперанто.

Харальд Тіландер став співзасновником Універсальної асоціації сліпих есперантистів (попередниці пізнішої Міжнародної ліги сліпих есперантистів, заснованої лише 1950 року). Він був членом багатьох організацій незрячих та есперантистів світу, отримав польський та шведський ордени за власну діяльність, а також фінську медаль.

Подружжя Тіландерів вижило, бо Швеція лишалася осторонь від жахів Другої світової війни. Але Харальд і Варна гостро пережили загибель та поневіряння багатьох друзів у цілому світі. По війні вони намагалися допомагати людям матеріально. Харальд Тіландер в останні 10 років свого життя взяв участь у кількох конгресах незрячих есперантистів, з допомогою слухових апаратів слухав по радіо новини.

Харальд Тіландер прожив 81 рік. Його листування з Хелен Келлер у період з 1933 до 1958 року зберігається в архівному фонді Хелен Келлер Американського фонду незрячих.

Після смерті чоловіка 13 грудня 1958 р. Варма Тіландер заснувала благодійний фонд його імені з досить значним капіталом на підтримку видання «Esperanta Ligilo» і довгі роки сама друкувала його у власній типографії, надалі попросивши Міжнародну лігу незрячих есперантистів передати випуск іншим.

Журнал мовою есперанто «Esperanta Ligilo» для незрячих читачів у цілому світі, заснований 1904 року, виходить і досі. Зараз, здебільшого, він існує в електронному вигляді, маючи й незначний наклад Брайлем.

 

За матеріалами книги «Historio de la Esperanto-movado inter la blinduloj 1888–2015» («Історії Есперанто-руху серед незрячих 1888 – 2015», 2016)

Автор/ка

Редакторка текстів, архівістка, науковиця, для сайту Fight For Right