• info@ffr.org.ua

Марлі Мейтлін: «Я завжди була творчою особистістю і обожнювала імпровізувати. А це ж і є акторське мистецтво!»

Категорія
На фото Марлі Мейтлін
Проект:

Жінки, які змінюють світ:

Марлі Бет Мейтлін (Marlee Beth Matlin, нар. 24 серпня 1965 р.) – американська актриса, авторка книг та активістка. Вона отримала премію «Оскар» (Academy Award for Best Actress) за роль у фільмі Children of a Lesser God («Діти меншого Бога», 1986) Завоювавши нагороду у 21 рік, вона також є наймолодшою нагородженою «Оскаром» як найкраща актриса і однією з чотирьох актрис, які отримали «Оскар» за дебютну роль. Її працю у кіно та на телебаченні відзначено нагородою «Золотий глобус», на отримання якої її висували ще двічі. Чотири рази її було висунуто на здобуття найвищої відзнаки у галузі телебачення – «Еммі».

Мейтлін народилася в Мортон-Гроуві, штат Іллінойс. Вона майже цілком втратила слух з невідомих причин після хвороби та високої температури у віці 18-ти місяців. У своїй автобіографії I'll Scream Later («Я кричатиму пізніше», 2009), вона припускає, що втрата слуху може бути наслідком генетичного порушення. Марлі єдина з родини не чує. Вона та два її старших брати, Ерік і Марк, виросли у родині реформістських іудеїв. Родовід її родина веде з Польщі та Росії. Мейтлін відвідувала синагогу для глухих (Конгрегація Бене Шалом), і, вивчивши іврит фонетично, змогла вивчити свою частину тексту Тори для обряду Бат-Міцви – обряду повноліття у дівчат, яке настає у віці 12 років і одного дня.

З семи років Марлін грала у дитячому театрі при Центрі глухоти та мистецтв (ICODA) в Чикаго. Вона зіграла Дороті у «Чарівнику з Оза» (1974), а також виступала у спектаклях «Мері Поппінс» та «Пітер Пен», коли невеличка театральна трупа подорожувала Іллінойсом, Небраскою та Індіаною. У тринадцять років Мейтлін здобула другу премію на щорічному Міжнародному фестивалі творчих мистецтв Чиказького центру творчих мистецтв за нарис «Якби я була кінозіркою». 

«Я хотіла стати актрисою з раннього дитинства. Я була єдиною людиною, яка не чує, у цілій родині. І я відкрила, що акторська гра надавала мені можливість перетворюватися. Я могла ставати різними людьми і розуміла, що глухота мене не обмежує. Могла робити все, що захочу. Я завжди була творчою особистістю і обожнювала імпровізувати. А це ж і є акторське мистецтво!»

Мейтлін закінчила середню школу і відвідувала коледж. У автобіографії «Я кричатиму пізніше» вона описала два випадки, коли зазнала сексуальних знущань: від її няні в 11 років та від вчителя у середній школі.

Пізніше вона планувала кар'єру в царині кримінальної юстиції, і тому розпочала навчання у Harper Junior College в Палатині, штат Іллінойс.

 

Те, що Генрі Вінклер помітив її під час одної з театральних вистав ICODA, призвело до появи її дебютного кінофільму «Діти меншого Бога» (1986). Цей фільм отримав позитивні відгуки за роль Сари Норман – нечуючої дівчини, яка має утруднене мовлення, яка стикається із чуючим чоловіком. Цю роль і зіграла Марлі Мейтлін. Марлі Мейтлін з 1987 року і до сьогодні є єдиною глухою актрисою, яка отримала «Оскар». Також вона була присутня на церемонії вручення «Оскара» у 1987 році у номінації «Найкращий актор» і оголошувала переможців. Після виступу американською жестовою мовою вона вголос вимовила імена номінантів та ім’я переможця Майкла Дугласа.

У 1989 році Мейтлін зіграла глуху вдову в телефільмі Bridge to Silence («Міст до тиші»). У цій ролі вона також розмовляла жестовою мовою. У багатьох фільмах та телесеріалах Мейтлін грала як головні, так і епізодичні ролі ролі нечуючих жінок і багато разів її висували на кіно- та телевізійні премії.

У 1991 році Мейтлін отримала премію Бернарда Брегга «За досягнення молодих митців» на щорічному Міжнародному фестивалі творчих мистецтв, який фінансує Центр глухоти у Чикаго.

У 2002 році Мейтлін опублікувала свій перший твір під назвою Deaf Child Crossing («Перехрестя глухих дітей»), який був заснований на її власному дитинстві. Пізніше вона написала та опублікувала продовження під назвою Nobody's Perfect («Ніхто не ідеальний»). Постановку за цим твором робили на сцені Центру виконавських мистецтв імені Джона Кеннеді у партнерстві з VSA Arts у жовтні 2007 року. 

6 травня 2009 року Мейтлін отримала зірку на Голлівудській алеї слави. Вона також є видатним членом Національної асоціації глухих США. Її давній перекладач – Джек Джейсон (американська жестова мова).

У 2010 році Мейтлін підготувала пілотний випуск реаліті-шоу під назвою My Deaf Family («Моя нечуюча родина»), яке вона представила різним керівникам національних мереж США. Хоча вони виявили зацікавлення, жодна мережа не придбала прав на шоу. 29 березня 2010 року Мейтлін завантажила пілотний випуск на YouTube і розпочала вірусну маркетингову кампанію.

26 липня 2010 року Мейтлін виступила з промовою на заході, присвяченому 20-річчю Americans with Disabilities Act – Закону про американців з інвалідністю.

У 2011 році Мейтлін стала фіналісткою шоу NBC The Celebrity Apprentice, змагаючись для отримання коштів для своєї благодійної організації, The Starkey Hearing Foundation, і посіла друге місце. Незважаючи на це, в одному з випусків шоу The Celebrity Apprentice, а саме – «Мистецтво угоди», який був показаний 3 квітня 2011 року, вона зібрала більше коштів, ніж будь-коли було зібрано на благодійність в рамках однієї події в телевізійному шоу до цього, 986 тис. доларів. Президент США Дональд Трамп, який тоді брав участь у шоу, потім додав ще 14 тис. доларів, щоб зробити збір мільйонним. У 2013 році Мейтлін зіграла саму себе у фільмі No Ordinary Hero: The SuperDeafy Movie. 

Станом на січень 2015 року, Мейтлін також виступала як посол з прав людей з інвалідністю Американської спілки громадянських свобод (ACLU).

Будучи "послом-знаменитістю" для ACLU, намагаючись подолати розрив між правоохоронними органами та громадою глухих людей, Мейтлін обговорювала комунікаційні бар'єри у випадках, коли нечуючих зупиняє поліція.

Мейтлін рішуче захищає права глухих людей, погоджуючись на телевізійні ролі лише у тому разі, якщо продюсери зобов'язуються знімати фільми, залишаючись відкритими та поважаючи як письмові, так і жестові комунікаційні уподобання та переваги людей, а також рекламуючи телекомунікаційне обладнання, спеціально розроблене для глухих. Вона дала свідчення перед комітетом Сенату з питань праці та людських ресурсів на підтримку створення Національного інституту з питань глухоти та комунікаційних розладів.

Марлін Мейтлін бере активну участь у діяльності цілої низки різноманітних благодійних організацій.

У 1994 році президент США Білл Клінтон призначив її на посаду голови Національного тижня волонтерів Корпорації національної служби США.

Мейтлін була учасницею першої в історії національної кампанії на телебаченні на підтримку залучення коштів на користь єврейських федерацій. У програмі цієї кампанії були "фільми та визначні особи телебачення, які пропагують власну єврейську спадщину та сприяли благодійним пожертвам єврейській громаді".

Мейтлін отримала почесний докторський ступінь (Doctorate of Humane Letters) Галлаудетського університету у 1987 році. У жовтні 2007 року її було призначено до складу опікунської ради цього університету, який спеціалізується на навчанні нечуючих та людей зі зниженим слухом. У 1988 році Мейтлін отримала нагороду Семюеля С. Беарда за найвизначніший внесок у державну службу для осіб, молодших за 35 років, а також її щорічно відзначали відзнакою Джеферсона.

Вона отримала нагороду Генрі Віскарді за захист прав людей з інвалідністю у 2014 році.

За власну благодійницьку працю на захист інклюзивних практик, які стосуються людей з інвалідністю, Мейтлін отримала премію Мортона Е. Рудермана за 2016 за інклюзію в розмірі 120 тис. доларів, яку щорічно Джей Рудерман із Фонду родини Рудерман надає особі, чия праця є визначною у царині інклюзії та інвалідності.

14 квітня 2009 року Мейтлін випустила автобіографічну книгу «Я кричатиму пізніше». Серед іншого, у ній вона описує власний досвід вживання наркотиків, який змусив її звернутися до центру позбавлення від залежності. Вона також розповіла про власні стосунки, які тривали два роки і були для неї непростими, зі значно старшим за неї колегою-актором, зіркою фільму «Діти меншого Бога» Вільямом Хартом, який застосовував до неї фізичну силу. Розповідає вона і про сексуальне насильство, якого зазнала у дитинстві від няні.

«Я чекала, доки з’явиться хтось достатньо сміливий, щоб заявити про цю проблему на повен голос і зрушити справу з мертвої точки. Свого часу я сама надала перевагу тому, щоб промовчати про цю ситуацію, оскільки побоювалася, що залишуся без роботи. Думаю, що це одна з основних причин, через яку багато людей приховують те, що відбулося. Або приховували досі».

Незважаючи на те, що у серіалі 2007-2009 рокв «Секс в іншому місті» Марлін Мейтлін зіграла головну героїню-лесбійку, що може скласти у багатьох хибне враження про неї саму, актриса ще в серпні 1993 року взяла шлюб з поліцейським Кевіном Грандальські (Kevin Grandalski). Вони вперше зустрілися, коли сцену з "Розумних сумнівів" знімали поза межами студії; відділ поліції призначив Грандальські для забезпечення безпеки та контролю руху. У них четверо дітей: Сара (1996 р. н.), Брендон (2000 р.н.), Тайлер (2002 р.н.) та Ізабель (2003 р. н.). Всі діти можуть чути, і, як каже Марлін, використовують жестову мову у спілкуванні з нею лише тоді, коли самі цього хочуть.

«Усі мої четверо дітей використовують жестову мову лише тоді, коли самі цього хочуть. Насправді у них різні рівні опанування жестової мови. Старша дочка цілком її розуміє, але спілкується не так добре. Все ж для більшості людей це досить непросте завдання. Друга дитина зображує літери на пальцях. Третя володіє цією навичкою досконало. А четверта нічого з цього не вміє».

Марлі має гарне почуття гумору і часто кпить з власної глухоти. Вона розповідає: «Часто я звертаюся до людей за допомогою свого пристрою-гучномовця, і за 10 хвилин після цього люди кажуть: «Зачекай, Марлі! Як ти можеш мене чути? Вони забувають, що я маю перекладача, який показує мені, що вони кажуть». Отже, я відповідаю: «А знаєте що? Я здатна чути по середах».

Книги Марлін Мейтлін:

  • Matlin, Marlee (2004). Deaf Child Crossing. New York: Simon & Schuster.
  • Matlin, Marlee; Cooney, Doug (2007). Leading Ladies. New York: Simon & Schuster.
  • Matlin, Marlee; Cooney, Doug (2007). Nobody's Perfect. New York: Simon & Schuster.
  • Matlin, Marlee (2009). I'll Scream Later. New York: Simon Spotlight Entertainment.

 

Автор/ка

Редакторка текстів, архівістка, науковиця, для сайту Fight For Right