Евакуація актуалізувала питання доступності інформації для людей з інвалідністю
Під час евакуації з місць бойових дій та інших місць традиційні канали поширення інформації про допомогу для населення з інвалідністю працювали погано.
Про це свідчать результати дослідження «24.02: Евакуація людей з інвалідністю», проведеного громадською організацією Fight For Right за підтримки Програми розвитку ООН в Україні.
Доступність інформації – як-от субтитри, переклад жестовою мовою, інформація доступна із звукоописом (аудіодискрипцією), шрифтом Брайля, у форматі легкого читання, доступна до прочитання скрінрідерами – є надзвичайно важливою складовою в організації евакуації для людей з порушенням слуху та зору, психосоціальною та інтелектуальною інвалідністю.
Питання доступності інформації стоїть дуже гостро вже багато років, і форс-мажорні обставини тільки посилили необхідність системних змін на рівні держполітики.
«На початку війни новини не дублювалися жестовою мовою, і не всі люди, які мають порушення слуху, знають жестову мову. Субтитрів не було. Зараз уже придумали, і є різні застосунки для повітряної тривоги. Телефон вібрує – ти розумієш, що тобі варто йти в укриття. На початку цього не було. Як ти маєш почути сирену?», – запитує Вікторія Харченко, адвокаційна менеджерка Fight For Right, яка на початку повномасштабного вторгнення займалася медичною евакуацією людей з інвалідністю.
Результати дослідження, які ґрунтуються на 20 експертних інтерв’ю, підтверджують складнощі з донесенням інформації про евакуацію до людей з певними типами інвалідностей.
Ольга Вовк-Собіна, громадська діячка, працівниця медичного відділу та соціальна педагогиня благодійного фонду «Щаслива дитина» (м. Запоріжжя), констатує, що більшість інформації про евакуацію була важкодоступна для нечуючих та незрячих людей.
«На жаль, у нас немає відповідальної людини, котра б слідкувала за цим питанням. Тому десь 50% інформації не адаптовано. Це здебільшого про відео мова – вони без титрів. Люди з порушеннями зору могли читати наш сайт за допомогою скрінрідерів», – уточнює вона.
Проблему недоступності інформації озвучує і Раїса Кравченко, керівниця головного управління Благодійного товариства допомоги особам з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень «Джерело» (м. Київ).
«Ніхто ніяк не спробував, не зробив та не повідомив [потрібної інформації] українцям з інтелектуальними порушеннями або зі зниженими інтелектуальними функціями. Наприклад, людям старшого віку. Мусить бути інформація в форматі легкого читання або із застосуванням легкої мови», – пояснює вона.
Зрештою, інформацію про евакуацію людей з інвалідністю організації лишали всюди, де була змога – на власних сайтах та сторінках у соцмережах, через профільні телеграм-канали та закриті групи в месенджерах – здебільшого, через мережу інтернет, зрідка – через телеканали та інші ЗМІ.
Поступово організації зорієнтувалися і додатково освоювали нові види комунікацій: створювали «гарячі лінії», чат-боти та відкриті гугл-форми. Листівки з посиланнями на них лишали у приймальнях місцевої влади та громадських місцях.
«Все було задіяно. І наші зв’язки, і певна відомість у колах людей з інвалідністю, і наші партнерські організації… Через соцмережі та “сарафанне радіо” всі бажаючі могли дізнатися. Була сформована «гаряча лінія», де люди описували свою інвалідність, потреби, кількість людей», – пояснює, як відбувалося інформування Роман Морозов, співзасновник і юридично-програмний директор Благодійного фонду «Шелтер Плюс» (м. Кривий Ріг).
«Мабуть з другого тижня війни ми почали з того, що просто створили Google-форму і опублікували у Facebook на сторінці. Її могли бачити люди зрізних міст і заповнювати інформацію про себе. Ми ж могли бачити відповіді та вже до кожної сім’ї телефонували. Декілька днів і одразу так запитів сорок у таблиці було», – розповідає Марія Косійчук, фандрейзерка Центру «Емаус» при Українському католицькому університеті (м. Львів).
Інформацію про потреби в евакуації організації отримували з розрізнених джерел – як від місцевої влади, керівників профільних установ, центрів та організацій, так і через особисті контакти та соцмережі.
«Тих людей, котрі телефонували на міські гарячі лінії саме з питань евакуації, перенаправляли на наші телефонні лінії. Наприклад, в Кривому Розі. Місто, на жаль, на той час не було спроможне у вирішенні цього питання», – розповідає Юрій Понькін, голова громадської організації «Рух без меж» (м. Кривий Ріг).
Від початку повномасштабної війни також змінився підхід до збору та опрацювання інформації – від мінімальної інформації на початку, щоби зберегти конфіденційність під час евакуації, до розширеної, щоб врахувати максимально потреби та специфіку запиту конкретної людини при облаштуванні на новому місці в Україні та за кордоном.
«Ми завели собі чат-бот, щоб спростити збір інформації. Там не багато було питань. Мобільна людина чи ні, адреса, кількість людей. Бо буває приїжджаєш в квартиру, чи будинок, а там не одна людина потребує евакуації, а двоє чи троє, відповідно з інших точок вже не забереш нікого», – уточнює Владислав Самойленко, голова громадської організації «Урбан Крю» (м. Київ). Це спільнота, яка ініціює, адвокатує та супроводжує реалізацію міських проєктів, пов’язаних зі сталою міською мобільністю, безпекою дорожнього руху та створенням безбар’єрного середовища.
Також гарячу лінію з надання психологічної допомоги людям з інвалідністю ще напередодні повномасштабного вторгнення створила громадська організація Fight For Righ. Нині – тут можна отримати інформацію про комплексну допомогу: від психологічної підтримки до організації евакуації, пошуку допоміжних засобів та юридичної консультації.
Нагадаємо, дослідження «24.02: Евакуація людей з інвалідністю» проводилося у червні-серпні 2022 року.
20 експертних інтерв’ю були проведені з громадськими активістами та активістками, волонтерами/ками, представниками/цями державних структур та міжнародних організацій, які надають допомогу людям з інвалідністю.
Fight For Right – українська громадська організація людей з інвалідністю, заснована в 2017 році. З початку повномасштабного вторгнення організовує евакуацію людей з інвалідністю, забезпечує медикаментами, допоміжними засобами, а також надає юридичні консультації та психологічну підтримку.
