Світ оплакує смерть Джуді Г’юман, борчині за права людей з інвалідністю
Джудіт «Джуді» Г’юман (1947-2023)
Джудіт «Джуді» Г’юман, «матір» руху за права людей з інвалідністю, померла у Вашингтоні, округ Колумбія, 4 березня 2023 року. Джуді була в авангарді великих демонстрацій за права людей з інвалідністю, допомогла ініціювати ухвалення законодавства про права людей з інвалідністю в США, заснувала національні та міжнародні організації із захисту прав людей з інвалідністю, обіймала найвищі посади у федеральному уряді, була співавторкою мемуарів Being Heumann («Бути Г’юман») і версії для молоді «Rolling Warrior» («Воїнка на колесах»)*, а також є однією з головних героїнь у номінованому на «Оскар» документальному фільмі «Crip Camp: Революція людей з інвалідністю».
Джуді народилася в 1947 році у Філадельфії та виросла в Брукліні, штат Нью-Йорк, у сім’ї Ільзи та Вернера Г’юман, і у віці двох років захворіла на поліомієліт. Її лікар порадив батькам помістити її в стаціонар, коли стало ясно, що вона ніколи не зможе ходити. «У 1949 році інституціоналізація була статус-кво», — написала вона згодом. «Діти з інвалідністю вважалися тягарем в економічному та соціальному плані». Коли Джуді спробувала потрапити в дитячий садок, директор заблокував її родині вхід до школи, назвавши її «небезпечною». Однак її батьки, особливо мати, боролися і вимагали, щоб Джуді мала доступ до класу. Зрештою Джуді змогла відвідувати школу, і Університет Лонг-Айленда (в якому вона отримала ступінь бакалавра в 1969 році) та Університет Каліфорнії в Берклі, де через шість років вона здобула ступінь магістра з громадського здоров’я.
У 1970-х роках Г’юман відвідувала Табір Дженед, літній табір для молоді з інвалідністю в Катскіллсі, і пізніше вона повернулася туди як консультантка. Кілька лідерок і лідерів руху за права людей з інвалідністю також були в Таборі Дженед, який є у центрі уваги документального фільму «Crip Camp».
Протягом того ж десятиліття Управління освіти Нью-Йорка відмовило Джуді у викладацькій ліцензії, оскільки побоювалися, що вона не зможе допомогти евакуювати учнів або себе в разі пожежі. Вона подала в суд і стала першою вчителькою в штаті, яка користується кріслом колісним. Продовжуючи свою боротьбу за громадянські права, Джуді допомогла очолити акцію протесту, яка перекрила рух на Мангеттені проти вето Річарда Ніксона на Закон про реабілітацію 1972 року. Вона розпочала двадцяти шестиденний сидячий страйк біля федеральної будівлі в Сан-Франциско, щоб розділ 504 набрав чинності та був відновлений Закон про реабілітацію.
Джуді відіграла важливу роль у розробці та впровадженні національного законодавства про права людей з інвалідністю в США, зокрема розділу 504, Закону про освіту осіб з інвалідністю, Закону про американців і американок з інвалідністю (ADA), Закону про реабілітацію та Конвенції ООН про права людей з інвалідністю.
Крім того, Джуді стала співзасновницею Центру незалежного життя у Берклі, Руху незалежного життя та World Institute on Disability. Вона також входила до правління Американської асоціації людей з інвалідністю, Фонду освіти та захисту прав людей з інвалідністю, Humanity and Inclusion, Human Rights Watch, Міжнародної ради Сполучених Штатів з питань інвалідності, Save the Children та інших.
У 1993 році Джуді переїхала до Вашингтона, округ Колумбія, щоб працювати помічницею секретаря Управління спеціальної освіти та реабілітації в адміністрації Клінтона, і цю посаду вона займала до 2001 року. У 2002-2006 роках працювала першою радницею з питань інвалідності та розвитку у Світовому банку. У 2010-2017 роках, в адміністрації Президенти Обами, вона працювала першою Спеціальною радницею з міжнародної політики у сфері прав людей з інвалідністю в Державному департаменті США. Вона також була призначена директоркою Департаменту у справах людей з інвалідністю у Вашингтоні, округ Колумбія.
«Деякі люди кажуть, що те, що я зробила, змінило світ, — написала вона, — але насправді я просто відмовлялася прийняти те, що мені говорили про те, ким я можу бути. І я була готова здійняти галас з цього приводу».
Окрім адвокаційної роботи та напруженого професійного життя, Джуді любила відвідувати мюзикли та фільми, подорожувати світом, заводити нових друзів і проводити час із давніми друзями. Джуді вивчила іврит у дитинстві, стала Бат міцва у дорослому віці і була багаторічною членкинею громади Ізраїлю.
У Джуді залишився її люблячий чоловік Хорхе Пінеда, її брат Рікі, його дружина Джулі та її брат Джозеф і його дружина Мері, її племінниця Крістін, внучатий племінник Оріон та багато інших членів родин Г’юман і Пінеда. У неї було багато близьких друзів і подруг, які дуже за нею сумуватимуть.
*Книги Being Heumann («Бути Г’юман») та «Rolling Warrior» («Воїнка на колесах») не перекладені на українську мову.
опубліковано Judithheumann.com
