10 причин потрапляння в інтернати за дослідженням Fight For Right
«Мамі 85 років, але, дай Бог їй здоров’я, вона за мною зараз доглядає. Батькові 87 років. Батько також у нас майже лежачий. Ну, мамі так дісталось з нами з обома», – розповідає жінка з Дніпропетровської області під час опитування в межах дослідження Fight For Right про можливі причини інституціоналізації.
Жінці 51 рік, вона має фізичні порушення, першу групу інвалідності. Вона розуміє, що ризикує потрапити в інтернат, якщо не матиме необхідної підтримки для незалежного життя вдома. З такою думкою, як не прикро, живуть тисячі людей з інвалідністю…
За даними Fight For Right, у 2022–2024 роках до інтернатів вперше потрапили 11 293 дорослі людини. Серед них як люди з інвалідністю, так і люди старшого віку. Ця вражаюча цифра не повною мірою відображає реальної ситуації. Три області та місто Київ так і не надали інформації, а отже, кількість уперше інституціоналізованих людей значно вища.
Майже щоденно з’являються звіти та повідомлення про зміни в системі надання соціальних послуг, про реформу в охороні здоров’я, про нові можливості для реабілітації, про виплати та компенсації, а також про інші “поліпшення” на державному рівні. Чому ж тоді люди з інвалідністю припиняють жити в громадах та опиняються в інтернатах?
Відповіді на це та інші питання шукала команда Fight For Right у 2025 році. І ми їх знайшли завдяки людям з інвалідністю, які мають високі ризики інституціоналізації, людям з інвалідністю, які потрапили вперше в інтернати в останні три роки, родинам людей з інвалідністю, громадським діячкам, які працюють з питаннями інвалідності.
Що люди знають про інтернати? Як ставляться до можливості потрапити в інтернат? Із якими перешкодами зіштовхуються у повсякденному житті? Які причини призводять до інституціоналізації? Хто сьогодні надає підтримку? – Усі ці питання і багато інших ми розглянули в новому аналітичному дослідженні «У лабіринті “турботи”: як система веде людей з інвалідністю до інтернату в Україні».
«Я сама зверталася. І сказали, що машину виділили для “інвалідів”, подзвони — і тебе можуть звезти в лікарню, чи там тобі ще треба в Житомир, в лікарню тебе теж звезуть, дзвони. Я один раз до них подзвонила, а вони сказали: “Немає бензину…” Та я більше й не зверталася», – розповіла жінка з інвалідністю з Житомирщини.
У 76 років вона пересувається на милицях і їй важко кудись добиратися самостійно, щоб отримати належні послуги підтримки чи оформити документи, відстоювати свої права. У схожій ситуації сотні тисяч людей з інвалідністю та людей старшого віку.
Бідність, бюрократія та людський фактор, труднощі із щоденним побутом, обмежений доступ до послуг охорони здоров’я, надмірний тягар на родини, відсутність соціальних та інших послуг підтримки – це лише частина причин інституціоналізації, згаданих людьми з інвалідністю. За результатами опитування людей з інвалідністю виокремлено 10 причин інституціоналізації. Насправді питання не в їхній кількості, бо їх можна як об’єднати, так і розділити на більшу кількість, а в тому, що ці причини не існують окремо одна від одної. Саме завдяки історіям людей, навколо яких побудовано дослідження, можна побачити взаємопов’язаність причин.
«За домовленістю з батьками, бо останнім часом дуже часто стали виникати такі конфлікти, які вже перейшли у постійне нерозуміння. І мені батьки сказали, шо “поступи в інтернат, підлікуєшся, вилікуєшся до того стану, щоб жити в соціумі, тоді ми тебе заберемо”. Я погодився і я розумію, шо це потрібно в першу чергу мені, бо той образ життя, який я вів останнім часом на волі, не вписується у соціальні стандарти, скажімо так», – ділиться в розмові чоловік причиною інституціоналізації, (41 рік, психосоціальна інвалідність (друга група)), який перебуває у психоневрологічному інтернаті лише декілька місяців.
Інформацію для дослідження зібрано в різні способи, але все-таки левова частка матеріалів підготовлена за результатами опитування людей з інвалідністю. Для нас було принциповим почути самих людей з інвалідністю та відтворити їхні думки з мінімальним втручанням.
Часто за цифрами та даними втрачається людина, яка вчора ще жила в громаді, а сьогодні вона вже в інтернаті, або людина, яка ще сьогодні розповідала нам про життя в громаді, а завтра через відсутність підтримки опиниться в інтернаті.
Інституціоналізація торкнулася багатьох внутрішньо переселених людей з інвалідністю, які втратили все і опинилися самі в іншій області. Ось приклад сприйняття інституції людиною, яка до того жила незалежно.
Інтерв’юерка: А як ви собі уявляли інтернат?
Респондентка: Ну, як тюрма.
Інтерв’юерка: Нема волі, так?
Респондентка: Не мала поняття. Ну, так люди, наверно, всі, не тільки я так думаю, наверно, всі так, які були вдома ще.
Інтерв’юерка: Просто це дуже виглядає так сміливо з вашого боку — мати таке уявлення про інтернат погане, але все-таки добровільно погодитися. Це дуже, ну це важко, мабуть, було, правда?
Респондентка: Я, ви понимаєте, як вам об’яснити, бо мене коли в больницю привезли в Хмельницький, то мені сказали, що в інтернат треба, але хто б мене забрав на квартиру там, де і все. У мене, як говориться, безвихідне положення, ви понимаєте? То мені, ну, нема куди.
Так з болем розповіла 75-річна інституціоналізована жінка з фізичними порушеннями, яка виїхала з Херсонської області.
Ключовий висновок нашого дослідження: люди з інвалідністю часто не отримують доступу до тих програм, які в державі чи в громаді вже існують. Наприклад, люди не можуть отримати наявні в громаді соціальні послуги, не знають, як звернутися по допоміжні засоби, заплутуються в наявних пільгах чи виплатах.
Fight For Right ініціює зміни, щоб хоч частково закрити цю прогалину. Ми починаємо розробляти систему кейс-менеджменту, яка буде сфокусована на конкретній людині з інвалідністю та пропонуватиме виключно ті рішення, яких потребує саме ця людина. Така система має допомогти людині з інвалідністю отримати необхідну підтримку задля уникнення інституціоналізації.
Аналітичне дослідження «У лабіринті “турботи”: як система веде людей з інвалідністю до інтернату в Україні?» підготовлено ГО Fight For Right у період із серпня до грудня 2025 року за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у межах проєкту «Створення передумов для незалежного та гідного життя для всіх».
