Алла Гінкул, співзасновниця групи для людей з інвалідністю «Нам не байдуже»

Алла Гінкул, співзасновниця групи для людей з інвалідністю «Нам не байдуже»

ГОЛОСИ ВІЙНИ

Алла Гінкул – співзасновниця групи для людей з інвалідністю «Нам не байдуже», проживає у місті Первомайськ Миколаївської області.

Первомайськ – це моє місце сили, яке надає мені енергії і допомагає чекати на перемогу.

 

ПРО ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ

Російсько-українська війна, почалась для мене о 6-й ранку з телефонного дзвінка сестри. Вона повідомила про бомбардування українських міст і про те, що у нас почалася війна. 

На початку війни було повне нерозуміння того, що відбувається і що робити далі. Але разом із своєю родиною прийняли рішення залишатися і не покидати свій дім. Головною стратегією було – дотримуватися правил безпеки та правил “двох стін” під час повітряної тривоги.

 

ПРО ЖИТТЯ ТА РОБОТУ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Найбільше мені допомагає триматися віра у нашу перемогу, у наших військовослужбовців, які зараз на передовій борються за нашу свободу і захищають нас. Тому я вважаю, що я просто не маю права, доки вони там, опускати руки, сидячи вдома.

Потрібно було пристосовуватися до життя під час війни, оскільки ми до цього займалися більше питаннями  доступності в нашому місті та захистом прав людей з інвалідністю. Після 24-го лютого наші пріоритети змінилися і, першочергово, ми допомагали людям з інвалідністю евакуйовуватися та приділяли більшу увагу потребам тих, хто залишилися у місті.

Командою «Нам не байдуже» організували виставки творчих робіт, які ми продавали. А зібрані кошти передавали на потреби наших військових. Вони потребували перископи для окопів – ми закуповували їм потрібні речі.

Ми перелаштувалися роботу команди “Нам не байдуже” і почали допомагати людям, які потребували допомоги в продуктових наборах, ліках. Так як на початку війни були проблеми з поставками в магазини та аптеки. 

ПРО СКЛАДНОЩІ ПІД ЧАС ВІЙНИ ДЛЯ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Головною проблемою для людей з інвалідністю є відсутність доступності бомбосховищ та укриттів. У своєму місті я неодноразово підіймала питання це питання, але, на жаль, ніхто так і не відповів мені – де ховатися під час повітряної тривоги людям з інвалідністю. Вважаю, що ця проблема є більш доречна навіть за те, що вимикають світло. Оскільки вимкнення світла у нас бувають погодинно, а з ними можна влаштувати свій побут під ці відключення. А от під час повітряної тривоги людям нема, де сховатися і пересидіти небезпеку.

Читайте також