Місяць гордості
«Допоки існують такі транс-люди з інвалідністю, як я, проблеми людей з інвалідністю є проблемами трансгендерів, а проблеми трансгендерів – проблемами людей з інвалідністю», – Домінік Еванс – транс, квір, кінорежисер і захисник прав людей з інвалідністю.
Червень – це місяць гордості, присвячений стійкості, наполегливості і єдності спільноти ЛГБТІК+. Саме в червні 52 роки тому відбулися заворушення у Стоунволл Інн.
Однак, прайд багато в чому є недоступним для людей з різними видами інвалідності. Відвідування гей-барів, кінопоказів, вечірок, участь у великих парадах, протестах і мітингах супроводжується низкою інформаційних та інфраструктурних перешкод. Наприклад, участь у парадах ускладнюють значна довжина, ландшафт маршрутів, сильна спека, тіснота і вузькі простори.
Фундаментальне значення прайду полягає в тому, щоб кожна людина мала змогу пишатися своїм тілом, сексуальністю та зовнішнім виглядом. Однак цей заклик занадто часто виключає людей ЛГБТІК+- з інвалідністю. Натомість існують стереотипи, що ЛГБТІК+- з інвалідністю не належать до таких спільнот і що вони не можуть мати сексуальну чи гендерну ідентичність. Насправді ж представники/ці спільноти ЛГБТІК+- з інвалідністю прагнуть абсолютно тих самих речей, яких хочуть у житті ЛГБТІК+ люди, які не мають інвалідності – прийняття, а не “відхилення”.
Люди з інвалідністю часто десексуалізуються людьми без інвалідності, і вираження сексуальності чи гендеру за межами «гетеронормативної» структури стає великою заявою – людина не тільки має бажання, але вони відрізняються від бажань оточуючих. На практиці не існує суперечності між наявністю інвалідності і приналежності до ЛГБТІК+ спільноти.
Люди з інвалідністю не лише займаються сексом, вони ще мають і сексуальність. Суспільство часто припускає, що лише через те, що людина має інвалідність, вона не має сексуальності чи будь-якого інтересу до сексу. Це форма інфантилізації (сприйняття дорослої людини як дитин) – коли людину не сприймають як підлітка та дорослу. І навіть коли у суспільстві приймають факт, що людина з інвалідністю може захотіти бути у стосунках, автоматично припускається, що це будуть гетеросексуальні стосунки. Насправді у світі живе багато лесбійок , геїв, бі-і квір людей, які мають інвалідність, і вони мають партнерок/ів, близькі стосунки, почуття.
Усвідомлення своїх бажань може бути важкою справою, особливо якщо людина була вихована в суспільстві, яке вважало що у людини з інвалідністю не може бути ніяких бажань.
Дослідження показують, що ЛГБТІК+ люди частіше, ніж загальна популяція, мають інвалідність і стикаються із системними проблемами у пошуку роботи, спільноти тощо.
За нинішніми оцінками у США проживає від 9 до 11 мільйонів ЛГБТІК+. Беручи до уваги даніщо приблизно кожна четверта людина має інвалідність, можна порахувати, що це від 3-5 мільйонів ЛГБТІК+ людей з інвалідністю.
Додаткові виклики з якими стикаються ЛГБТIК+-люди з інвалідністю
Обмежений доступ до ЛГБТІК+-дружніх послуг
Можливість отримати доступне, та всеохоплююче медичне обслуговування, послуги та інше є складним завданням для ЛГБТІК+ людей з інвалідністю. Особливо це стосується людей у ??сільських громадах. Люди, які живуть у сільській місцевості, не тільки частіше стикаються з перешкодами через наявність інвалідності, але й з проблемою відстані, необхідної для подорожі, щоб знайти компетентних ЛГБТІК+ та повністю доступних надавачів послуг. Це значно збільшує ризики жити в ізоляції та зазнавати дискримінації.
Булінг та ексклюзія ЛГБТІК+-молоді з інвалідністю
Молоді ЛГБТІК+ люди з інвалідністю частіше повідомляють про випадки домагань і булінгу, ніж студенти без інвалідності. Студенти-ЛГБТІК+ які мають інвалідність частіше піддаються дисциплінарному покаранню в школі та кидають навчання, порівняно з ЛГБТІК+ – студентами які не мають інвалідності.
Додаткові бар’єри при працевлаштуванні
Люди з інвалідністю повідомляють про дискримінацію у сфері зайнятості. Дискримінація за ознакою інвалідності ЛГБТІК+ людей, що доповнюється дискримінацією на основі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичност означає, що ЛГБТІК+ -люди з інвалідністю повинні докладати більше зусиль для того, щоб знайти та зберегти роботу, а також отримати доступ до таких послуг підтримки, як допомога по безробіттю та ін.
Невидимість в обох спільнотах.
ЛГБТІК+ -люди з інвалідністю часто повідомляють про складнощі їх повного визнання своєї ідентичності. В установах, орієнтованих на інвалідність, їх унікальний досвід як ЛГБТІК+-людей може бути не врахований. А в установах, що надають послуги для ЛГБТІК+ послуги можуть бути недоступними, включаючи наявність доступних будівель або вбиралень, перекладу жестовою мовою та/або субтитрів для людей з порушенням слуху, тощо.
ЛГБТІК+ люди частіше стикаються з психічними станами, які можуть вплинути на повсякденне життя.
Стани психічного здоров’я можуть впливати на повсякденне життя людини до такої міри, що це, на думку закону, медичних працівників та/або особи, яка живе з такими захворюваннями, є інвалідністю. Дослідження показують, що ЛГБТІК+ -люди частіше мають порушення психічного здоров’я протягом життя, зокрема, депресію, тривожність та вживання наркотичних речовин. Зростаючий обсяг досліджень пов’язує досвід дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, а також расової, етнічної приналежності та статусу інвалідності, упередження, бар’єри для компетентного медичного обслуговування, нижчі показники медичного страхування, бідність, досвід насильства та багато іншого щодо цих порушень у здоров’ї.
Олександр Нікулін
