Олена Бабешко, голова громадської організації “Ми рівні”
ГОЛОСИ ВІЙНИ
Олена Бебешко родом з Чернівецької області, де й проживає. Вона очолювала громадську організацію «Ми рівні» із захисту прав та інтересів дорослих та дітей з інвалідністю. Під час війни працювали над створенням безбар’єрних умов навчання дітей з інвалідністю у сільських навчальних закладах.
ПРО ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ
Коли почалася війна, я із сином знаходилася у Львові на тренінгу для громадських активісток, яку проводила громадська організація «Жіночі перспективи». Я прокинулася 24 лютого о 5 ранку, одразу відкрила Телеграм і там вже були повідомлення про початок повномасштабної війни. Ми три дні не могли потратипити додому. Два потяги, якими ми мали їхати – відмінили, щоб організувати евакуаційні рейси. Довелося більше доби провести на вокзалі у Львові. Коли вдалося взяти квитки на інший потяг – мене не хотіли саджати у вагон тому, що це був вагон купе, який не пристосований для людей з інвалідністю. На жаль, права людини з інвалідністю під час війни вони нічого не варті.
Я бачила, як людей викидали з цих потягів, як вони їхали, залишаючи свої речі на пероні
Мені допомогли потрапити у вагон люди, які були на вокзалі. Там вже було 110 людей, які стояли та сиділи. Люди були з тваринами у тамбурі, у самому вагоні й в купе. І ми таки доїхали до Чернівців. Я проживаю набагато далі від міста, тому додому можна було доїхати тільки автобусом. Так як громадський транспорт недоступний для людей з інвалідністю, наша громада, одна із перших у Чернівецькій області, організувала службу соціального таксі.
Цей досвід зародив у мені відчуття небезпеки настільки сильно, що я перестала спати протягом двох місяців. Я читала соцмережі людей, які під час повітряної тривоги готують їсти або лягають спати. За стільки місяців уже виробляється імунітет. Але тоді, на початку, я розуміла, якщо щось станеться і я на кріслі колісному навіть не можу потрапити в укриття.
Ми не сиділи, склавши руки. Займалися проєктною діяльністю і організовували дистанційне навчання для сина тому, що діти перестали відвідувати школу. Потім у нашому місті організувався волонтерський штаб, де зібралися різні громадські діячі, щоб допомагати місцевій владі. Я також доєдналася до штабу.
У нас був тренінг «Жінки, мир, безпека» і коли наш тренер розповідала про доступність бомбосховищ, про прорахування безпечного шляху, про поведінку в небезпеці це всьо тоді якось здавалося і ми навіть будували якісь моделі це все тоді все рівно сприймалося, як гра в першу чергу. Так ці знання були потрібні,але важливість цих знань ми нажаль відчули лише після 24 лютого.
ПРО ЕВАКУАЦІЮ З УКРАЇНИ
Чоловік працював у Німеччині. Коли почалася війна, він дзвонив і турбувався. Казав, що нема сенсу сидіти і чекати. Що йому спокійніше буде, коли будемо поруч з ним.
З одного боку – було тяжко поїхати з дому. Але прийшло усвідомлення, що так неможливо тому, що наша сім’я була розділена. Хотілося відчути від нього підтримку, а не лише почути по телефону. Тому 10 квітня разом з донькою та сином поїхали з України.
Волонтери допомогли нам зв’язатися із Червоним Хрестом і організували декілька машин, які перевозили важкохворих людей та людей з інвалідністю зі Львова до Німеччини. Ми дуже швидко перетнули кордон. Після кордону Польщі з Німеччиною ми переночували у хостелі Червого Хреста. Звідти нас розвезли по різних лікарнях в Німеччині, нас – у місто Вімбург.
Згодом разом з чоловіком і дітьми нас поселили у селі Талхаїм, де надали квартиру для біженців. У нас в квартирі – чотири кімнати. В трьох з них – живуть іранці, а у четвертій – ми (Олена із чоловіком, донькою та сином).
ПРО ЖИТТЯ У НІМЕЧЧИНІ
Зараз наше життя направлене на виживання, збереження сім’ї, життя і здоров’я своїх дітей. Ми стикнулися зі складнощами у мовному питанні. А правила і традиції країни відрізняються від українських. Тому важко зорієнтуватися у тій чи іншій ситуації.
У Німеччині я знайшла декілька проектів, які допомали українським біженцям з інвалідністю онлайн. Почала там волонтерити і буду продовжувати у 2023 році. Потрібно якось самореалізовуватись і йти далі.
