П’яте літо без рідного дому: історія евакуації Галини та життя у прихистку Дніпра
Ще одне літо без залитих ніжним туманом степових сходів сонця…
Ще одне літо без мерехтіння міріадів зір у глибокій тиші неба Донеччини…
…П’яте літо після евакуації Галина живе в Дніпрі у прихистку, і їй так не вистачає краєвидів рідної Єлизаветівки. Та вертатися вже нікуди, за словами жінки, село повністю знищене…
Лиха від війни, яку розв’язала росія, єлизаветівці зазнали ще від самого початку 2014 року, оскільки село опинилося на самій лінії бойових дій. У той рік загинув односелець Галини під час одного з обстрілів: не встиг добігти й сховатися в погребі.
Галина обережно ділиться спогадами. Лише факти. Ні слова про переживання болю… Щоб не ятрити рани…
Починати все заново
Справлятися з болем і починати все заново життя змушувало жінку не раз.
Після важкої травми через аварію майже 40 років тому довелося всьому навчатися від початку. І Галині вдалося. Так, вона не змогла повернутися на улюблену роботу бухгалтеркою. Так, прийняття інвалідності було непростим. Та не з її характером впадати у відчай. Галина ще й інших підтримувала. Доньці Тетяні тоді було лише 9 років. Було стільки мрій…
Їхній родині вдавалося пройти пліч-о-пліч через багато викликів. Чоловік працював шахтарем, не шкодуючи себе. Та у 2004 році серце його не витримало, він пішов у засвіти. Галина стільки разів втішалася думкою, що він з небес бачить і радіє, як їхня донька виросла, створила свою родину, якими ростуть їхні онука й онук…
Та повномасштабна війна росії проти України нещадно зруйнувала всі мрії на мирне життя.
Перші дні в лютому 2022 року, як і більшість, Галина постійно дивилася й читала новини, телефонувала рідним… А поруч з селом не стихали вибухи: російські війська намагалися окупувати найближче від Єлизаветівки місто Мар’їнку.
Галина зважилася евакуюватися подалі від лінії фронту невдовзі після рішення доньки.
«Наприкінці березня 2022 року до цього прихистку в Дніпрі переїхала донька з онуком. Старша онука уже доросла, живе самостійно. А вже через тиждень, 7 квітня, і я сюди виїхала. У нашому селі тоді лишалося шестеро людей. А потім тільки двоє – чоловік і жінка. Так ту жінку знайшли в погребі вбитою, а про чоловіка – жодної звістки. Згодом бачила фото: усе село розбите».
Ніяких евакуаційних місій для порятунку людей з інвалідністю в перші місяці повномасштабного вторгнення росії в Україну не було.
«Я зателефонувала в сільську раду, а мені сказали, що має набратися певна кількість людей, то автобус приїде і забере. Але тут би й не зібралося стільки людей. Добре, що молодий чоловік із того села, де моя дочка жила, вивозив людей кожний день. Спасибі йому. День – на Запоріжжя, день – на Дніпро. Увечері приїжджає, відключає телефон, щоб виспатися. Вранці встає і везе. Кожен день отак, простими “Жигулями”. Багато він так людей врятував. І мене вивіз із сумкою документів та речей і моїм колісним кріслом».
Дуже жалкує Галина, що не змогла забрати з собою собаку Шарика, який втік напередодні евакуації, та так і не повернувся: «У мене невеликий собака був, такий і дворовий, і хатній: ночував удома, а вранці виходив, гуляв досхочу і повертався. А це ввечері гукаю – немає. Вранці гукаю – немає. Так і пропав».
Життя у прихистку
У Дніпрі кілька місяців Галина ділила кімнату ще з сімома жінками. Але згодом оселилася в одній кімнаті з донькою та внуком. І хоч місця мало, але бути поруч з найріднішими – це найважливіше.
Ще п’ять років тому, коли через давні травми Галина майже не могла ходити, вона спробувала пересуватися на колісному кріслі і зрозуміла, скільки це дає їй можливостей. Нині вона не уявляє, як би без нього давала собі раду. Зручно і те, що в прихистку в Дніпрі адміністрація подбала про доступність для людей з інвалідністю. Нині Галині зручно користуватися і кухнею, і санвузлом, і вийти в місто. Жінка вдячна адміністрації прихистку за створені умови і дбайливе ставлення до всіх.
Єдине, чого дуже бракує, – укриття. Через високий рівень поверхневих вод, у приміщенні прихистку неможливо його облаштувати. Тому родині доводиться через часті обстріли ховатися в коридорі між двома стінами. І саме через небезпеку доводиться шукати варіанти, куди переселитися.
«Моя землячка кликала в Черкаську область у село. Але інфраструктури та доступності там немає. Хоч автобус ходить двічі на день на Смілу, але ж я на колісному кріслі не зможу сама ним доїхати, наприклад, до ЦНАПу».
Завдяки підтримці гуманітарних організацій люди в прихистку в Дніпрі забезпечені найнеобхіднішим. Але не завжди була можливість пройти необхідні обстеження в лікарів. Тому, коли Fight For Right організувала медичні виїзди мультидисциплінарних команд, Галина теж скористалася можливістю проконсультуватися щодо стану свого здоров’я. Це дало можливість жінці скорегувати лікування, поліпшити самопочуття. Загалом люди в прихистку отримали консультації як лікарів загальної практики, так і невролога, кардіолога, гастроентеролога, психіатра, терапевта-інфекціоніста.
***
У Дніпрі Галина познайомилася з десятками інших вимушено переміщених людей. Багато хто, як і вона, живе тут п’ятий рік у прихистку. Багато хто не залишається довше кількох днів, шукає спокійнішого життя подалі від прифронтових областей… Діти навчаються онлайн, то граються у дворі. Їхні батьки журяться, що вже п’ятий рік малеча години проводить лише в телефонах і втрачає навички читання, писання. Сусідки діляться рецептами на кухні і обговорюють можливості піти на черговий майстер-клас чи виставу… І життя попри все триває.
…А Галині досі хочеться колись прокинутися, і щоб усі ці роки війни виявилися просто сном, і знову були щасливі рожево-пастельні літні світанки в Єлизаветівці під спів пташок. А ще навчитися б знову мріяти… Саме не планувати, а справді мріяти… Бо коли війна забирає життя близьких і знайомих, твій дім, найперше бракне місця мріям.
Гаряча лінія Fight For Right для людей з інвалідністю: 0 800 30 66 33
Електронна пошта для запитів про підтримку: help@ffr.org.ua
Медичні візити організовано в межах проєкту «Від втрати до стійкості», який реалізує Fight For Right за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини під координацією @helpinukraineorg Help – Hilfe zur Selbsthilfe у рамках «Програми локалізації Help (HLF)».
