Євген Ткачов, волонтер

Євген Ткачов, волонтер

«Величезна проблема: всіх людей просто нікуди дівати»

«Наразі величезна проблема: всіх людей просто нікуди дівати», – каже Євген Ткачов, засновник так званого хоспісу для літніх людей із Часівого Яру, що у Донецькій області. Від травня він регулярно їздить до Сіверської громади через Бахмут та Званівку. Туди везе гуманітарку, а назад людей в евакуацію.

Допомогою постраждалим від війни в Україні Євген займається з 2014 року. Він вивозив людей зі Слов’янська, потім із Горлівки, Дебальцево та інших міст. Якийсь час був у полоні в незаконних збройних формувань через свою діяльність .

Евакуація літніх людей. Фото з Facebook Євгена Ткачова

 

Евакуація літніх людей. Фото з Facebook Євгена Ткачова

 

Евакуація літніх людей. Фото з Facebook Євгена Ткачова

П’ять років тому в Часівому Яру родина Ткачова відкрила будинок для літніх людей.

«Щось на кшталт хоспісу, уточнює Євген. Згідно з нашої специфіки ми можемо краще допомагати саме немобільним, бо їм нікуди діватись.

Ті старенькі, які хоч якось пересуваються, їх і релігійні організації собі брали, і якось допомагали недержавні гуманітарні або благодійні фонди. А от ті, які немобільні, яким потрібні підгузки, пелюшки, обробка проти пролежнів… Ось ми таких і збирали.

У нас не хоспіс, як повноцінний, а на рівні притулка, тобто ми дозволяємо людям у ситості, в теплі дожити свої місяці, або тижні, або, якщо Бог дасть, то роки», – розповідає Євген Ткачов.

Був у хоспісу також філіал в місті Сіверськ Донецької області. Діяльність родини підтримувала громадська організація «Проліска», яка працює в Україні в межах партнерства з Агенцією ООН у справах біженців (UNHCR).

З початком повномасштабної війни в Україні Євген у «Пролісках» виконує обов’язки начальника гуманітарного центру в місті Часів Яр.

«Ми займаємося допомогою внутрішньо-переміщеним особам, і особам, які постраждали внаслідок збройного конфлікту на Сході України. Зараз конкретніше я займаюсь і евакуацією людей, мобільних і немобільних, і доставкою гуманітарної допомоги в прифронтові села та містечка», пояснює Євген.

У перші дні повномасштабної війни хоспіс Ткачових повністю евакуювали у Рівненську область. Там було майже 60 підопічних, які розміщувалися у чотирьох приватних будинках та двох двокімнатних квартирах, які належать родині Євгена.

Офіційно хоспіс зареєстрований не був. Чоловік розповідає, що якби цим зайнялися, то це коштувало б щонайменше 10 тисяч євро тільки на документацію. «Викинути 10 тисяч на бюрократію – ми не можемо собі це дозволити. Тому документально ми оформлюємо, що ці люди просто мешкають у мене в гостях», – пояснює він.

Евакуація з прифронтових районів складна. «Хто тільки не вивозив, і військові нам вивозять, і волонтери вивозять, і поліція вивозить. І, якщо ви подивитесь на моїй сторінці в фейсбук, я просто в багажнику вивожу, на матрасах. По всякому буває», – каже Євген й продовжує:

«От їх привезли в Дніпро, немобільних… поклали в спортзалі або в якійсь школі на звичайне ліжко, або на матрас на підлозі, і все. А ось таких хоспісів, які б їх могли прийняти та обслуговувати більш-менш, по-людськи, таких місць немає в Україні.

На одній із нарад Агенції ООН була озвучена цифра, що зараз мінімум 200 людей таких немобільних просто нікуди дівати. А з відгуків волонтерів та інших джерел: ця цифра раз у 5 більша».

Євген Ткачов розповідає, що ці люди кочують нині з місця на місце: десь церква прийняла, на підлозі матраси постелили; десь сім’ї приймають, а десь отак і продовжують жити в школах і дитячих садках.

Але ж скоро почнеться зима. Наприклад, в тій школі, куди ми свій основний хоспіс евакуювали, опалення тільки на першому поверсі. Тобто, що робити з людьми потім, коли почнуться холоди, вже ж поки нема відповіді на це”, – констатує експерт і додає:

“Те, що пропонує держава, десь якісь санаторії, які вже не працювали 10 чи 15 років. Розумієте, що в цей санаторій треба спочатку вкласти тисячі, десятки тисяч доларів, чекати пів року чи рік, поки його не відремонтують, і… Тобто це зовсім інша інфраструктура повинна бути, більше навантаження на каналізацію, на електричні мережі, на водопостачальні мережі…

А також, наприклад, один з хоспісів, який, я знаю, евакуювали, а обслуговуючого персоналу немає. Тобто люди не хочуть іти робити за ті гроші, які хоспіс може запропонувати».

При цьому хоспіс Ткачова готовий до автономного існування майже на рік: «Ми всім запаслись. І такі ж можливості були у всіх інших. Але хтось скористався цим досвідом, а хтось не скористався. Хтось вкладав гроші в те, щоб у подібних хоспісах «плитку біля будинку покласти», розумієте? Або квіточки понасадити, замість того, щоб купити ще один генератор. Чи пробурити скважину. Так ось… А ми готувались до найгіршого».

Евакуація літніх людей. Фото з Facebook Євгена Ткачова

 

Евакуація літніх людей. Фото з Facebook Євгена Ткачова

Евакуація літніх людей. Фото з Facebook Євгена Ткачова

Портретне фото Євгена Ткачова. Джерело: Дмитро Ларін, УП.Життя

 

Публікація написана в межах проєкту “Права людини для України”, який виконується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії протягом 2019–2023 років. За проєктом ГО Fight for Right провела дослідження “Досвід людей з інвалідністю під час евакуації задля майбутнього миру та безпеки: свідчення, аналітика, висновки”.

Для публікації використане інтерв’ю з опитаних експертів. Думки, висновки чи рекомендації належать автору і не обов’язково відображають погляди Міністерства закордонних справ Данії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агенцій ООН.

Читайте також