Зробити жінок з інвалідністю видимими

Зробити жінок з інвалідністю видимими

Безробіття, низька оплата праці, виключення – жінки з інвалідністю залишаються невидимими в питаннях соціальної політики, які стосуються зайнятості.

авторки: Marine Uldry та Pirkko Mahlmåki

опубліковано Social Europe 2 грудня 2022 року

переклад ГО «Fight For Right / Боротьба за права»

 

Жінки з інвалідністю це 25,9% всіх жінок Європейського Союзу та понад 55% усіх людей з інвалідністю. Таким чином, у Європі налічується понад 50 мільйонів жінок з інвалідністю, не враховуючи тих, хто перебуває в закритих інституціях (які навіть не включені в статистику). Однак, соціальна політика Євросоюзу часто не розглядає окремо питання жінок з інвалідністю. Хоча, становлячи більшість людей з інвалідністю, вони стикаються з нижчим рівнем зайнятості та вищим рівнем бідності.

За даними Європейської комісії, лише 51,3 % людей з інвалідністю працевлаштовані, натомість, відсоток працевлаштованих людей без інвалідності 75,6 %. Ці показники значно різняться не лише між країнами-членами ЄС, але і в залежності від статі. Проте дані, зібрані Комісією, не містять конкретної інформації про зайнятість жінок з інвалідністю.

Загальна тенденція

Однак, проаналізувавши дані, зібрані Європейським інститутом з ґендерної рівності, можна простежити загальну тенденцію. Виявляється, що лише 20% жінок з інвалідністю працюють повний робочий день, порівняно з 28% чоловіків з інвалідністю та 48 % жінок без інвалідності. Вони також мають дуже низький середньомісячний дохід (за стандартом купівельної спроможності Євростату) – 1 931 євро порівняно з 2 064 євро для жінок без інвалідності та 2 504 для чоловіків з інвалідністю.

Така диспропорційність існує у всіх країнах Європи. Наприклад, у 2020 році дослідження виявило значну ґендерну нерівність на іспанському ринку праці: майже 64 % працівників з інвалідністю – чоловіки.

Усі люди з інвалідністю стикаються з дискримінацією під час пошуку роботи. Дискримінація може включати відмову роботодавця в розумному пристосуванні, недоступність робочих місць (а також цифрової та фізичної робочої інфраструктури), стигматизацію та дискримінацію. Ті самі фактори є й в освіті, що призводить до зниження рівня освіти. Таким чином, люди з інвалідністю часто виключені з відкритого ринку праці, і змушені працювати в неофіційних або альтернативних підприємствах, зокрема в місцях шелтерної праці з оплатою нижче мінімальної заробітної плати, або виконуючи неоплачувану роботу.

У випадку, коли аналізується становище всіх людей з інвалідністю, без врахування окремих аспектів, що стосуються чоловіків та жінок з інвалідністю, це призводить до того, що додаткові ґендерні упередження, з якими стикаються жінки з інвалідністю під час влаштування на роботу, помилково не враховуються. Занадто часто жінок з інвалідністю розглядають як абстрактних «людей», а не як жінок. Водночас чоловіки вважаються нормою, а ґендерні питання, на кшталт обов’язків з догляду за дітьми або проблема сексуальних домагань, не враховуються в політиках щодо інвалідності. Таким чином, крім бар’єрів, з якими стикаються всі люди з інвалідністю, жінки з інвалідністю стикаються з силою патріархату, сексизму та дискримінацією за ознакою статі.

Такі прояви дискримінації залишають жінок поза працевлаштуванням та/чи в маргіналізованих ситуаціях, проявляються ґендерними упередженням у системах оподаткування, нижчому доступі до безперервної освіти або професійної підготовки, нерівної оплати за однакову працю, зарплатні на межі бідності, нерівних обов’язків з догляду та неадекватних (або неналежних) заходів щодо підтримки жінок, що мають піклуватися про інших членів родини, а також щодо питань, пов’язаних з насильством та домаганнями.

Дані ЄС доводять, що 61% жінок з інвалідністю стикалися з сексуальними домаганнями з 15-річного віку (у порівнянні з 54% жінок без інвалідності). Домагання на роботі навряд чи стануть винятком. Насправді роботодавці, можливо, частіше заплющують очі на неналежну поведінку стосовно жінок з інвалідністю, ніж щодо інших жінок – це підтверджується свідченнями, наведеними в звіті «ООН Жінки», опублікованому в 2020 році. На додачу, жінкам з інвалідністю часто забороняють це розголошувати, і вони можуть навіть кинути роботу через такі домагання .

«Подвійна скляна стеля»

Розбити «скляну стелю» – мета для будь-якої жінки. Але у випадку жінок з інвалідністю ця стеля подвійна.

Політики, орієнтовані на людей з інвалідністю, мають важливе значення для усунення нерівності у сфері зайнятості. Вони необхідні для вирішення багатьох проблем, на кшталт дискримінації за ознакою інвалідності, для забезпечення доступності та розумного пристосування. Однак, доки ці політики не враховують ґендерні аспекти, вони приносять більше користі чоловікам з інвалідністю – 55% людей з інвалідністю (жінок) залишаються без уваги.

Наприклад, у звіті незалежного французького Омбудсмана («Défenseur des droits») за 2016 рік підкреслювалося, що пропоновані жінкам з інвалідністю навчальні курси, спрямовані на підвищення кваліфікації, не були адаптовані до їхньої інвалідності або сімейного життя. Крім того, вони часто зосереджувались на галузях діяльності, де представлено мало жінок. Дослідження також показало, що служби у справах людей з інвалідністю направляють жінок з інвалідністю до професійних реабілітаційних центрів рідше, ніж чоловіків.

Ось чому всі запропоновані заходи, зокрема щодо доступності, необхідно ретельно розглядати з урахуванням ґендерно чутливого підходу. Наприклад, окрім доступності робочого місця, для підвищення рівня зайнятості жінок з інвалідністю необхідні доступність догляду за дітьми і гнучкість графіка, як форма розумного пристосування. Системи квот також повинні враховувати ґендерний розріз.

На жаль, пакет заходів з працевлаштування для людей з інвалідністю, опублікований комісією у вересні, поки не містить будь-яких згадок про жінок з інвалідністю або заходів, спрямованих на вирівнювання їх прав. Тим часом, Стратегія ЄС щодо забезпечення ґендерної рівності на 2020-2025 роки охоплює жінок з інвалідністю тільки щодо питань, пов’язаних з ґендерним насильством – про них не йдеться в розділах, присвячених зайнятості та усуненню ґендерного розриву на ринку праці.

Залишаючись поза увагою

Жінки, по суті, залишаються поза увагою тому, що розробка політик не враховує необхідності інтерсекційності. Щоб привернути увагу до жінок з інвалідністю у соціальній політиці, Європейський форум з питань інвалідності опублікував документ про працевлаштування жінок з інвалідністю.

Особливо актуальним є залучення жінок з інвалідністю до заходів щодо працевлаштування, розроблених у рамках стратегій ЄС щодо інвалідності та ґендерних питань, зокрема, пакету заходів з поліпшення становища людей з інвалідністю на ринку праці. Щоб заповнити дефіцит даних, потрібен належний моніторинг, наприклад, включення показників щодо зайнятості жінок з інвалідністю в національні системи збору статистичних даних і наведення конкретних рекомендацій в доповідях країн-членів.

Але врахування ґендерних аспектів набагато складніше цього, воно тягне за собою переосмислення того, як ми розробляємо та реалізуємо політики з цілісної точки зору. Це означає забезпечення інклюзивної системи освіти, вільної від стереотипів. Це вимагає забезпечення можливості для дівчат та жінок з інвалідністю обирати бажану роботу відповідно до талантів, не будучи обмеженими недоступністю чи упередженнями.

Важливо також визнати, що жінки з інвалідністю частіше, ніж чоловіки доглядають за дітьми та родичами. Таким чином, перерозподіл обов’язків з догляду і визнання такого догляду роботою, мають важливе значення. Насамкінець, необхідно також боротися з насильством і домаганнями на роботі, визнати, що жінки з інвалідністю теж жінки, прислухатися і довіряти їх свідченням.

Просування та розширення прав і можливостей

Понад десять років тому Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю набула чинності в ЄС, з 2018 року всі держави-члени зобов’язались виконувати її положення. Відповідно до статті 6 Конвенції держави-члени несуть відповідальність за вжиття заходів щодо забезпечення всебічного поліпшення становища жінок з інвалідністю та розширення їх прав і можливостей.

ЄС продемонстрував наміри щодо вирішення проблем людей з інвалідністю та прав жінок, а також множинної дискримінації за допомогою різних стратегій і політичних рішень. Однак всупереч тому, що “інтерсекційність” вже стало модним словом, дій все ще не вистачає.

Дані не брешуть – жінки з інвалідністю все ще невидимі.

Переклад статті підготовлений громадською організацією людей з інвалідністю Fight For Right за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES). Будь-які думки, висловлені тут, належать авторкам статті і не обов’язково відображають погляди IFES.

Читайте також