Чоловіки, які змінюють світ. Стіві Вандер: «Сліпота не означає відсутності бачення».
13 травня 2020 року відсвяткував своє 70-ліття Стіві Вандер (Stevie Wonder, «чудовий Стіві»). Це запропоноване продюсером 11-літньому хлопцеві сценічне ім’я. Його справжнє ім’я – Стівленд Гардвей Джадкінс (Stevland Hardaway Judkins). Про нього кажуть, що, поруч з Реєм Чарльзом, це найвідоміший сучасний незрячий музикант світу – співак, клавішник, композитор, аранжувальник, автор текстів, продюсер.
Завдяки новаторству у використанні електронних інструментів та звуків, Вандер став піонером та впливом на музикантів різних жанрів, включаючи поп, ритм і блюз, соул, фанк та рок.
Автор понад 30 альбомів, Стіві Вандер продав понад 100 мільйонів записів у всьому світі. Він здобув 25 премій “Греммі” , що робить його одним із найбільш нагороджених виконавців. Він був першим виконавцем з фірми «Мотаун» та другим афро-американським музикантом, який здобув премію «Оскар» за найкращу оригінальну пісню у фільмі 1984 «Жінка в червоному». Вандер був включений до Залу слави музики ритм і блюз, до Залу славу рок-музики, отримав зірку на Голлівудській алеї слави.
Найвідомішими піснями Стіві Вандера вважають «Isn’t She Lovely», «I Wish, Sir Duke», «Pastime Paradise», «Send One Your Love», «Happy Birthday», «For Your Love», «Part-Time Lover», «I Just Called To Say I Love You» та багато інших. Стіві Вандер також співпрацював з багатьма музикантами різних країн, серед його спільних хітів — пісня «Ebony and Ivory», записана спільно з Полом Маккартні. Також музикант співпрацював з Джоном Ленноном, Бобом Діланом, Реєм Чарльзом та іншими відомими музикантами.
Стівленд Гардвей Джадкінс народився 13 травня 1950 року в Сегіноу, Мічиган, США. Він народився передчасно і втратив зір унаслідок неправильного лікування киснем ретинопатії немовлят і відшарування сітківки. Він був третьою з шести дітей дитиною у родині. Коли хлопчику було чотири роки, його батьки розлучилися і мати з дітьми переїхала до Детройту, де він співав у хорі баптистської церкви, а вплив музики госпел на його подальшу творчість був врівноважений ритм-енд-блюзом незрячого співака Рея Чарльза та Сема Кука, чиї записи він постійно слухав по радіо. Надалі мати змінила прізвище сина на Морріс, яке він залишив як юридичне. У віці семи років Стівленд почав брати уроки гри на гітарі, а у дев’ять років опанував частково ще й гармоніку та ударні. Спочатку мати не випускала сина з дому, побоюючись, що він не зможе відстояти себе на вулицях міста. Вона сама навчала його читати і приносила музичні інструменти. Хлопчику подобалося поєднання музики з тактильними відчуттями. 1973 року у своєму альбомі Стіві Вандер вперше використав у музиці сторонні звуки. У дитинстві Уондер відвідував початкову школу Фіцджеральда. Після виходу його першого альбому він записався до Мічиганської школи для сліпих.
З одинадцяти років розпочалася його кар’єра музиканта. Стіві Вандер також відомий своєю працею політичного активіста, включаючи кампанію 1980 року за те, щоб зробити день народження Мартіна Лютера Кінга-молодшого національного свята у США. У 2009 році його назвали Посланцем миру ООН.
Вандер брав участь у кампанії соціальної реклами проти пияцтва за кермом. Він був зображений на плакаті, де казав: «Краще я поведу сам, ніж поїду з п’яним водієм!» В альбомі 1984 року The Woman in Red є пісня «Do not Drive Drunk» («Не пий за кермом»).
У березні 2002 року на президентському гала-концерті в театрі Форда президент США Джордж Буш, який сидів у першому ряду, зустрів незрячого музиканта привітним помахом руки. Американська громадськість висміяла президента. Музикант не відреагував.
Під час участі у заході на підтримку Барака Обами Мішель Обама запропонувала провести музиканта на подіум для виступів, проте вони оступилися на вході, і у Мішель не вистачило сил підняти Стіві. Він сказав: «Піднімаючись, я так задивився на майбутню Першу Леді, що збився зі шляху» («I was so busy looking at the next First Lady», Wonder told the crowd, «that I lost my way»).
Більшу частину коштів від концертів Уандер спрямовує на благодійність.
Стіві Уандер відомий своїми пацифістськими поглядами. В одному з інтерв’ю він зазначив, що «завжди був проти війни, будь-якої війни, де завгодно».
Зараз Стіві Вандер має дев’ятеро дітей від п’яти різних жінок, з яких частину народжено у трьох шлюбах, а інші – позашлюбні. Він пройшов світоглядний шлях від баптизму до трансцендентальної медитації та вегетаріанства.
Музичне зростання та досягнення
1961 року 11-літнього хлопчика помітив Ронні Уайт з The Miracles і організував йому прослуховування на фірмі «Motown». Беррі Голдмен відразу уклав угоду з молодим артистом, надавши йому псевдонім Літл Стіві Вандер (Little Stevie Wonder) і доручив опіку над ним автору та продюсерові Кларенсу Полу, який і стежив за першими записами багатообіцяючого дебютанта. Перший альбом Стіві був записаний, коли йому було 11 років. Ці записи представили великий талант Вандера як мультиінструменталіста, але не визначили певного музичного напрямку виконавця. Однак 1963 року видання концертного синглу “Fingertips (Part 2)” принесло артисту великий комерційний успіх. Фірма “Motown” швидко видала серію альбомів, рекламуючи Вандера як “дванадцятирічного генія”, прагнучи цим порівняти його з іншим генієм – Реєм Чарльзом. Однак спроба повторити успіх синглом “Fingertips” закінчилась невдало, а коли 1964 року у Стіва розпочалася мутація голосу, його кар’єра тимчасово урвалася.
Повернувся він 1965 року зі звучанням, що нагадувало панівне тоді на фірмі “Motown”, та з всесвітнім хітом “Uptight (Everything’s Alright)”. Співавторами цієї танцювальної композиції були сам Вандер, Генрі Косбі та Сільвія Мой, а пісня започаткувала серію хітів у Тор-40, яка тривала безперервно понад шість років. 1971 року закінчився контракт Вандера з “Motown”, однак замість того, щоб його продовжити, як очікувала фірма, Стів сам фінансує наступні два альбоми, на які потрапив лише його власний матеріал. На них він сам зіграв на багатьох інструментах та експериментував з дуже сміливими музичними формами. Як один з перших темношкірих музикантів він використав синтезатор, а у своїх текстах почав порушувати проблеми расовості та духовності. Ці записи стали головним аргументом автора у дискусії з керівництвом “Motown”, яке запропонувало йому досить гарний контракт, однак він залишив за собою повний творчий контроль, а також авторські права на музику. 12 вересня 1970 року Вандер одружився з колегою за фірмою “Motown” вокалісткою Сайрітою (Syreeta), і на альбомах якої “Syreeta” 1972 року та “Stevie Wonder Presents Syreeta” 1974 року представив свої технічно-новаторські твори. Черговий альбом “Innervisions” 1973 року повторив успіх попередника і приніс нові сингл-хіти – “Living For The City” та “Higher Ground”.
У серпні 1973 року Вандер сильно постраждав в автокатастрофі і чотири доби перебував у комі, внаслідок цього його подальша творчість була присвячена смерті та духовним питанням. Виданий 1974 року альбом “Fulfillingness’ First Finale” був найкращим прикладом цього нового, дуже суворого підходу Вандера до музики. Подвійний альбом “Songs In The Key Of Life” (1976) визнали найкращою і найсміливішою працею музиканта у всій його попередній кар’єрі. Ця праця підтвердила статус Вандера як одного з найнезвичніших музикантів та автора пісень.
1984 року музикант записав звукову доріжку до фільму “The Woman In Red”, до якої ввійшов найкращий його хіт – сентиментальна балада “І Just Called To Say I Love You”. Альбом, над яким Вандер почав працювати ще 1980 року, з’явився у вересні 1985-го під назвою “In Square Circle”. Подібно до наступного альбому –”Characters” (1987) – цей альбом вказав на повернення до легкої, дуже мелодійної музики, відомої ще з попереднього десятиріччя творчості Вандера. Амбіційний характер обох платівок та постійна затримка терміну їх видання призвели до стриманого сприйняття обох альбомів як з боку критики, так і з боку публіки. Роблячи власні записи, артист багато допомагав іншим виконавцям, пропонуючи свої послуги як автор, продюсер, вокаліст та музикант. Наприклад, так було з Полом Маккартні (хіт “Ebony & Ivory”), Гері Бердом, Майклом Джексоном (“Just Good Friends” та “Get It”) Хуліо Іглесіасом (“My Love”) та Eurythmics (“There Must Be An Angel”). Вандер взяв також участь у реалізації бенефісних альбомів USA For Africa – “We Are The World” та Діонн Уорвік “Friends”.
1991 року, коли його вмовив Спайк Лі, Вандер написав музику до його фільму “Jungle Fever”. За півроку вона вийшла на диску, а 1995 року після перерви Стіві Вандер повернувся з альбомом “Conversation Peace”.
Останній зараз студийный альбом «A Time to Love» Стіві Вандера вийшов 2005 року. Диск отримав позитивні відгуки критики та премію «Греммі» за найкращий чоловічий поп-вокал («From The Bottom Of My Heart»), за станом на літо 2007 року було розпродано 169 тис. копій (за даними Nielsen SoundScan).
Останній офіційний концертний альбом Стіві Вандера видано 2008 року, це запис його лондонського концерту. Альбом має 27 треків, в основному пісні самого Вандера, а також композиції Майкла Девіса («All Blues»), Chick Corea («Spain») та попурі на теми пісень The Beatles и The Rolling Stones.
Юлія Патлань
