Жінки, які змінювали світ. Гелен Келлер
Гелен Келлер (Helen Adams Keller, 1880-1968) в маєтку Айві Грін(Таскамбія, штат Алабама, США) в сім’ї капітана Артура Келлера і Кейт Адамс Келлер. У перші півтора року життя була здорова, доки у віці 19 місяців її не уразила хвороба, імовірно, менінгіт. Хвороба позбавила Гелен слуху і зору. До семи років вона придумала понад 60 знаків, щоб спілкуватися з сім’єю.
У 1886 р. мати Гелен надихнулася прикладом успішного навчання сліпоглухої Лори (Лаури) Бріджман, про яку писав Чарльз Діккенс у своїх «Американських записках», вирушила в Балтімор до лікаря з питань сліпоглухоти. Він познайомив її з відомим науковцем і винахідником Александром Беллом, який працював із глухими дітьми. Белл порадив батькам Гелен зв’язатися зі Школою Перкінса для сліпих в Бостоні, штат Массачусетс, де навчалася Лора Бріджман. Школа виділила для Гелен 20-річну вчительку Енн Салліван, що сама мала порушення зору. Їхня зустріч відкрила період спільної роботи тривалістю у 49 років.
Салліван вимагала у батька, щоб дівчинку ізолювали від решти членів сім’ї в маленькому будинку в саду. Прорив у спілкуванні з нею трапився, коли Гелен одного разу зрозуміла, що особливі дотики Енн до її руки, які та здійснювала, обливаючи її руку холодною водою, означають поняття «вода». Після цього Гелен вимагала все нові назви для позначення предметів, що оточували її.
Коли Гелен виповнилося 10 років, їй розповіли історію про сліпоглуху дівчинку з Норвегії Рагнільде Каата(Ragnhild Kaata), яка змогла навчитися говорити. Це надихнуло її, і під керівництвом Енн Салліван Гелен навчилася осмислено думати і говорити за методом Тадоми: торкаючись до губ людини, яка говорить, вона відчувала вібрацію, тоді як Салліван позначала букви на її долоні. Гелен також навчилася читати рельєфним шрифтом Луї Брайля англійською,французькою, німецькою, грецькою мовами та латиною.
У 1888 р. Гелен почала відвідувати заняття в Школі Перкінса для сліпих. 1894 р. Гелен та Енн Салліван переїхали до Нью-Йорка, де розпочали відвідувати Школу Райта-Гьюмасона для глухих. У 1898 р. вони повернулися до Массачусетсу, де Гелен вступила в Кембріджську школу для дівчат і незабаром, у 1900 р., отримала дозвіл на навчання в Коледжі Редкліфф.
За чотири роки до цього, у травні 1896 р.,видатний письменник Марк Твен і Генрі Роджерс, капіталіст, бізнесмен, індустріаліст, фінансист і філантроп, вперше побачили шістнадцятилітню Гелен Келлер в Нью-Йорку. У 1900 р. Марк Твен, шанувальник здібностей і обдарованості Гелен, звернувся в листі до дружини свого друга Еміль Роджерс. Твен писав про Гелен як про «дивовижну дитину» і сподівався, що їй не доведеться залишити навчання через бідність. Генрі Роджерс відреагував щедро. Він та Еміль Роджерс забезпечили вищу освіту для Гелен в Редкліффі, а також підтримували Гелен багато років щомісячною стипендією. Те, що Гелен була вдячна, очевидно з присвячення її книги «Світ, в якому я живу», «Генрі Роджерсу, моєму Дорогому Другу Багатьох Років».
У 1904 р. у віці 24 років Гелен на відмінно (cum laude) закінчила Редкліфф, ставши першою сліпоглухою людиною, яка здобула вищу освіту.
Келлер, можливо, є найвідомішою сліпоглухою у світі, лекторкою та авторкою книжок. Вона виступала на захист усіх непрацездатних людей, була суфражисткою, пацифісткою, опозиціонеркою президента США Вільсона, радикальною соціалісткою і прихильницею заходів контролю над народжуваністю. У 1915 р. Келер заснувала Гелен Келлер Інтернашнал, неприбуткову організацію для запобігання сліпоті. У 1920 р. допомагала засновувати Американський союз за громадянські свободи (American Civil Liberties Union, ACLU). Келлер і Салліван здійснили подорожі до 39 країн, включаючи відвідини Японії (1937 та 1948 рр.) на запрошення видатного незрячого громадського активіста Івахасі Такео, де стали співзасновниками мережі організацій для допомоги та підтримки незрячих людей Nippon Lighthouse. Келлер зустрічалася із кожним американським президентом від Гровера Клівленда до Ліндона Джонсона, і була подругою багатьох відомих людей, включаючи Александра Белла, Чарлі Чапліна та Марка Твена.
Більшу частину свого життя Келер присвятила зібранню коштів для власної Американської фундації сліпих.
Вона написала і опублікувала понад десяток книг про себе, власні відчуття, навчання, світогляд і розуміння релігії, серед яких «Світ, в якому я живу», «Щоденник Гелен Келлер», «Оптимізм» та інші. Гелен Келлер боролася за включення сліпоглухонімих людей до активного життя суспільства.
14 вересня 1964 р. Президент США Ліндон Джонсон нагородив Гелен Келлер Президентською Медаллю Свободи, однією з двох найвищих цивільних нагород США.
1965 р. Гелен Келлер була обрана до Залу Жіночої Слави.
Вона померла 1 червня 1968 р. Панахида відбулася у вашингтонському Національному Соборі. Урну з її прахом встановлено у стіні собору, там же, де й прах її вчительок Енн Салліван і Поллі Томпсон. День Гелен Келлер у США відзначають 27 червня.
Юлія Патлань
