Куди вирушають наші герої(ні), полишаючи цей світ: Вони продовжують жити в боротьбі
Під час свого становлення багато хто з нас обирає певну людину для наслідування, людину, яка зуміла перебороти будь-які труднощі й досягти такої величі, що ще за свого життя сягає якогось надприродного рівня, через що здається недосяжною чи зовсім неприступною для інших. «Герої(ні)» – це люди, які уособлюють унікальні риси, що йдуть значно попереду стандартного загальнолюдського сприйняття, демонструючи відвагу і викликаючи захоплення, які вирізняють їх з-поміж інших людей. Слово «геройство» часто навіює образи м’язистих чоловіків у масках та плащах, які поспішають на порятунок бідолах, що потрапили в біду. На початку березня трапився випадок, який дозволив нагадати міжнародній спільноті, що герої(ні) дійсно полишають цей світ, але їхня спадщина продовжує жити у повсякчасній боротьбі.
Джудіт Гьюманн (хоча всі знайомі називають її просто Джуді) відмовилась сприймати свою інвалідність як перешкоду на шляху до рівноправної участі в житті суспільства. Широкому загалу Джуді стала відомою як «матір» руху за права людей з інвалідністю, затята захисниця громадянських цінностей та прав людей з інвалідністю, яка торувала шлях до появи таких підзаконних актів як Стаття 504 закону про реабілітацію, Закон про освіту осіб з інвалідністю, Закон про американців з інвалідністю, Закон про реабілітацію та Конвенція ООН про права людей з інвалідністю. Хоча її звитяги не починалися зі зміни американського законодавства чи політики (і з рештою не призводили до цих змін), вона стала засновницею багатьох міжнародних організацій із захисту прав людей з інвалідністю, а також працювала в адміністраціях президентів Клінтона та Обами. Зірковий статус ніколи не заважав Джуді гармонійно поєднувати інші ключові ролі, які вона відігравала у своєму житті та в житті інших людей, зокрема роль сестри, найкращої подруги, наставниці та «матері». Які б у вас не були відносини із Джуді, вона завжди намагалася відверто спілкуватися з кожною людиною. Джуді прагнула до відкритості, тому часто її можна було побачити з телефоном у руках, на якому вона птсала повідомлення або дзвонила, щоб дізнатися, як йдуть справи в інших людей. Вона щиро цікавилася життям співрозмовників/ць, запитувала про дітей і про те, чи все гаразд.
4 березня 2023 року справжня героїня Джуді Гьюманн пішла з життя, але по собі лишила глобальну спільноту, яка продовжуватиме її справу та боротьбу. Панахида за нею проходила в її синагозі, Конгрегації Адас Ісраель, у Вашингтоні, округ Колумбія, сонячним весняним днем 8 березня 2023 року. Трансляція служіння велася в прямому ефірі з субтитрами та перекладом жестовою мовою на великих екранах. Кожен крок був ретельно спланований і узгоджений, щоб забезпечити рівний доступ усіх до цієї процесії.
Богослужіння розпочалося з єврейської молитви «Ма Тову», яку часто виконують у синагогах, щоб усі присутні відчули єднання у спільній молитві та роздумах. Після цього був прочитаний Псалом 23, чи заспіваний, я вже точно не пам’ятаю, тому що саме в цей момент я і багато інших людей усвідомили тяжкість і глибину нашої колективної втрати. Нас охопило почуття болю та смутку, а в голові лунало певною мірою егоїстичне питання: «Хто ж тепер долучиться до нашої запеклої боротьби?» Промови, які зачитували друзі, родичі та колеги, влучно розкрили особистість Джуді, як-от її звичку обмінюватись повідомленнями з Енн Коді перед сном, або те, як через місяць після народження вона вже вміла користуватися телефоном. Про ці кумедні випадки розповідав її брат Рік. Він також нагадав, що Джуді обожнювала телефонувати іншим і завжди намагалась бути на зв’язку, хоча усім одразу важко приділити увагу. Боб Вільямс, давній колега і друг Джуді, навів фразу одного невтішного чоловіка, якого зняв репортер після смерті Франкліна Рузвельта в березні 1945 року. Ця фраза звучала так: «Рузвельт був моїм другом. Ми ніколи не зустрічалися, але він знав мене». Цей вислів вдало передає колективне почуття, яке відчували чимало наших однодумців по всьому світу. Едуардо Кастілло і Деніз Фігероа зачитали зворушливі послання президента Білла Клінтона і держсекретаря Гілларі Родем Клінтон, а також президента Джо Байдена. З трибуни також прозвучали щирі спогади Колін Келлі Старклофф про її дружбу з Джуді та глибокі сестринські стосунки.
Крізь усі спогади та історії, якими ділилися колеги, друзі та родичі, червоною ниткою проходила одна спільна тема: Джуді знаходила час для кожної та кожного, чи то відправити повідомлення перед сном, чи то поставити лайк під відео в TikTok, чи то подивитись дитячу фотографію. Джуді була подругою, «сестрою» і «матір’ю» для всіх. Її статус знаменитості чи її здобутки не перешкоджали її спілкуванню з людьми. Її прагнення створити більш інклюзивний світ не обмежувалося законами, за які вона так наполегливо боролася. Її прагнення до загальної боротьби простежувалося в повсякденних справах і зустрічах з людьми. Джуді покинула цей світ, проте після себе лишила величезну спільноту, готову до боротьби за інклюзивність, що можна спостерігати у змінах в законах та практиках, але, що важливіше – у нашій повсякденній взаємодії з іншими людьми. Крістін Гьюманн, племінниця Джуді, підкреслила, що її смерть четвертого березня є вкрай символічною, яка ніби каже нам, що ми «маршируємо» або рухаємося (від англійської march forth – марширувати) вперед у боротьбі.
Natali Wachtman Perilo Ph.D., People Analyst/ Organizational Behavior/ Disability Rights Activist/ Fight for Right Program Manager for Emergency, Disaster, and Climate Resilience at World Institute on Disability special for Fight For Right
