Неспроможні чи рішучі? Яку роль у цій війні відіграють люди з інвалідністю?
У цій війні ефективність евакуації людей з інвалідністю, зміна процедур Державної прикордонної служби, забезпечення кріслами колісними чи слуховими апаратами, пошук доступного житла часто залежало… від згуртованості дій самих людей з інвалідністю.
Саме до такого висновку приходжу, вивчаючи досвіди людей під час соціологічного дослідження щодо евакуації людей з інвалідністю. Дослідження здійснило громадська організація Fight For Right спільно з Програмою Розвитку ООН в Україні, й натепер маю змогу поділитися попередніми висновками.
Отямитися і діяти
«Місто і навіть держава, я скажу, напевно, так голосно, то вони не були готові абсолютно до такого, до евакуації саме людей маломобільних, і взагалі незахищеної категорії. Все це взяли… на свої плечі місцеві активісти і громадськість», – зауважує учасник дослідження Юрій Понькін, голова громадської організації «Рух без меж» (м. Кривій Ріг).
Евакуйовувати людей з інвалідністю в умовах війни – очевидно, це було непросто. Довелося організаціям пройти великий шлях – від хаотичних дій до структурованої допомоги.
Якими були потреби людей з інвалідністю та яким був їхній шлях рятування від війни – у цьому полягала мета соціологічного дослідження. Упродовж червня-серпня цього року було зібрано 20 експертних глибинних інтерв’ю з громадськими активістами та активістками, волонтерами/ками, представниками/цями державних структур та міжнародних організацій, які займаються наданням допомоги людям з інвалідністю.
Географія активності громадських ініціатив включала евакуацію з Києва та області, Харкова та області, Кривого Рогу, Донецької, Луганської, Сумської, Чернігівської, Запорізької та Львівської областей.
Фото команди Fight For Right із українським прапором, Женева, 2022
У кожної з опитаних експертів та експерток був свій унікальний шлях для переорієнтації діяльності – хтось це робив за декілька днів, хтось приймав такі рішення через декілька тижнів.
“24 лютого… буквально за першу годину було прийняте рішення, що всі наші потяги стають евакуаційними”, – пригадує Олександр Перцовський, директор філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» (м. Київ).
Через величезну кількість запитів, багато організацій чітко розподілили ролі щодо напрямків діяльності всередині організації, наприклад – пошук транспорту, поселення, пошук партнерів закордоном для прийому евакуйованих людей з інвалідністю. З часом вдалося навіть розробити інструкції для кожного напрямку діяльності.
Більшості організацій довелося з нуля напрацьовувати алгоритми документообігу та процедури перетину кордону для людей з інвалідністю, їхніх опікунів, супроводжуючого персоналу.
І саме активні адвокаційні дії громадських організацій людей з інвалідністю змусили державу розробити постанову з роз’ясненнями щодо перетину кордону людей з інвалідністю та тих, хто їх супроводжує . З’явилася процедура координації та погодження списків з Державною прикордонною службою.
Опитані експерти в один голос відзначають важливість соціального капіталу та зв’язків, які були налагоджені до повномасштабного вторгнення.
«Дуже багато роботи робилося просто по знайомству, реально просто зв’язувалися з іншими організаціями з інших міст, з тим же ж Львовом, от просто домовлялися з львівськими організаціями, котрі там приймали людей, розселяли», – коментує Юрій Понькін, голова громадської організації «Рух без меж» (м. Кривій Ріг).
Співпрацювати з державними органами
В опитаних експертів та експерток був різний досвід співпраці з державними органами – від її повної відсутності до дуже тісної, яка виходила за межі формальних повноважень.
Комусь з громадських організацій не вдавалося налагодити співпрацю на рівні міста, але була успішна координація з центральними органами влади або вирішення питань через посадових осіб у конкретних установах, наприклад Урядова Уповноважена з прав людей з інвалідністю, Міністерка соціальної політики, Офіс президента, ДСНС, Укрзалізниця.
Багато з опитаних відзначали успішність евакуації завдяки саме людському фактору та відповідальності окремих людей від уряду, а не системний підхід.
«Але це знову ж таки, був скоріше людський фактор. Скоріш за все, машині не можна на перон заїхати, але, розуміючи специфіку людини з інвалідністю, відсутності хорошого тротуарного покриття від парковки до перону тощо, тобто …поліція, місцеві працівники вокзалу, Укрзалізниці – вони завжди йшли індивідуально і з людської точки зору назустріч, дотримуючись духу, а не тільки закону», – ділиться Роман Морозов, співзасновник і юридично-програмний директор Благодійного фонду «Шелтер Плюс» (м. Кривій Ріг).
Взаємодія громадських організацій людей з інвалідністю з державними органами була різноманітною.
Це і співпраця на місцях з поліцією та військовими, і координація перевезень в евакуаційних потягах або автобусах, погодження списків на евакуацію закордон з Прикордонною службою України, прискорене оформлення документів для виїзду закордон, виділення прихистків, доступних для людей з інвалідністю, ситуації, коли комунальний заклад узяв на себе функцію гуманітарного штабу і складу та інші.
У цій круговерті подій бракувало часу «просто видихнути», адже в порятунку людей нерідко рахунок ішов на хвилини. І сьогодні, як ніколи, потрібна підтримка самих активістів та активісток.
«…Дуже актуально наразі є якась підтримка волонтерського руху, в тому числі і фінансова. Звісно, звучить абсурдно, бо волонтери – це начебто люди, які мають все робити на безкоштовній основі. Але так як виглядає волонтерство в Україні після двадцять четвертого лютого. Мені здається, це не зовсім класичне, прийняте в світі уявлення, бо вони присвячують цьому не якийсь там певний вільний час, вони присвячують цій роботі весь свій час – інколи ночі, інколи дні. У мене є водії, які інколи не сплять і по три доби, тому що вони виїжджають дуже рано, щоб забрати з гарячої точки, повернутися, і вони нічого на цьому не заробляють», – наголошує Наталія Федорченко, волонтерка, з квітня 2022 року координує евакуацію цивільного населення в Донецькій області у фонді «Все буде добре» (Київська область).
Брати відповідальність за своє життя
Кожна історія евакуації, почута під час опитування, – це окрема книжка з втрат, болю, сили і надії.
І спільних дій.
Більшість громадських ініціатив мали співробітників та/або волонтерів з різними типами інвалідності.
Тут стовідсотково спрацював принцип – нічого для нас без нас. І це зрозуміло. Люди, яких ця допомога стосується, роблять її набагато ефективніше, вони відчувають себе і свою корисність, бо можуть самостійно ухвалювати рішення та впливати на евакуаційні заходи. Водночас, це і відчуття спільноти, про яку самим людям з інвалідністю важливо дбати.
До прикладу, людина на кріслі колісному допомагала із засобами реабілітації та підбирала крісла колісні. Незряча людина краще могла пояснити іншій незрячій людині, як їй знайти та сісти в транспортний засіб. Голова організації на кріслі колісному супроводжував особисто декілька евакуаційних рейсів на вокзал, оскільки люди його знали та довіряли. Люди з ментальною інвалідністю разом з асистентами долучалися до плетіння маскувальних сіток, приготування їжі для тероборони. Нерідкісні випадки, коли водії з порушенням слуху вивозили людей з окупованих територій.
Також під час опитування деякі з організацій говорили про важливість почути від людини, що саме вона бере відповідальність за прийняття рішення евакуюватися і не ухвалювати рішення за людину.
«…Евакуація – це двосторонній процес. І відповідальність також двостороння. Ми зі свого боку намагаємося зробити все, що можемо. Але ось візьміть мене на ручки і зробіть за мене все, і вирішіть усе – на жаль, так не може бути. Тому що, ми нічого не повинні людині. Ми повинні те, що тільки входить у сферу відповідальності», – наголосила в інтерв’ю Вікторія Харченко, адвокаційна менеджерка Fight for Right (м. Київ).
Стати рушіями змін
Це лише попередні результати дослідження. Але очевидно одне: досвід з евакуації людей з інвалідністю самими людьми з інвалідністю – це не випадковість, не альтернатива чи приємний бонус до держави.
«Ми стали одними з перших, хто створював екстрене реагування саме від спільноти людей з інвалідністю. Тобто не з позиції об’єктів допомоги, а з позиції суб’єктів права», – свідчить голова Fight for Right Юлія Сачук.
Це унікальний приклад того, як сама спільнота людей з інвалідністю в Україні є рушіями змін.
І ось цю силу, рішучість, партнерство організацій людей з інвалідністю слід забрати із собою для відновлення України.
Ірина Виртосу, “День”
За підготовку матеріалу вдячна Яні Салаховій, аналітикині дослідження, незалежній експертці з питань недискримінації та мови ворожнечі, голові громадської організації «Театр змін».
Матеріал створено за підтримки проєкту “Сприяння соціальній згуртованості в Україні / Пункт 7”, який реалізує Американська Асоціація юристів Ініціатива з верховенства права (ABA ROLI). Відповідальною за зміст інформації є авторка. Представлена інформація може не збігатися з поглядами ABA ROLI.
