Неспроможні чи рішучі? Яку роль у цій війні відіграють люди з інвалідністю?

Неспроможні чи рішучі? Яку роль у цій війні відіграють люди з інвалідністю?

У цій війні ефективність евакуації людей з інвалідністю, зміна процедур Державної прикордонної служби, забезпечення кріслами колісними чи слуховими апаратами, пошук доступного житла часто залежало… від згуртованості дій самих людей з інвалідністю.  

Саме до такого висновку приходжу, вивчаючи досвіди людей під час соціологічного дослідження щодо евакуації людей з інвалідністю. Дослідження здійснило громадська організація Fight For Right спільно з Програмою Розвитку ООН в Україні, й натепер маю змогу поділитися попередніми висновками.

Отямитися і діяти

«Місто і навіть держава, я скажу, напевно, так голосно, то вони не були готові абсолютно до такого, до евакуації саме людей маломобільних, і взагалі незахищеної категорії. Все це взяли… на свої плечі місцеві активісти і громадськість», – зауважує учасник дослідження Юрій Понькін, голова громадської організації «Рух без меж» (м. Кривій Ріг).

Евакуйовувати людей з інвалідністю в умовах війни – очевидно, це було непросто. Довелося організаціям пройти великий шлях – від хаотичних дій до структурованої допомоги.

Якими були потреби людей з інвалідністю та яким був їхній шлях рятування від війни – у цьому полягала мета соціологічного дослідження. Упродовж червня-серпня цього року було зібрано 20 експертних глибинних інтерв’ю з громадськими активістами та активістками, волонтерами/ками, представниками/цями державних структур та міжнародних організацій, які займаються наданням допомоги людям з інвалідністю.

Географія активності громадських ініціатив включала евакуацію з Києва та області, Харкова та області, Кривого Рогу, Донецької, Луганської, Сумської, Чернігівської, Запорізької та Львівської областей.

Фото команди Fight For Right

Фото команди Fight For Right із українським прапором, Женева, 2022

У кожної з опитаних експертів та експерток був свій унікальний шлях для переорієнтації діяльності – хтось це робив за декілька днів, хтось приймав такі рішення через декілька тижнів.

“24 лютого… буквально за першу годину було прийняте рішення, що всі наші потяги стають евакуаційними”, – пригадує Олександр Перцовський, директор філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» (м. Київ).

Через величезну кількість запитів, багато організацій чітко розподілили ролі щодо напрямків діяльності всередині організації, наприклад – пошук транспорту, поселення, пошук партнерів закордоном для прийому евакуйованих людей з інвалідністю. З часом вдалося навіть розробити інструкції для кожного напрямку діяльності.

Більшості організацій довелося з нуля напрацьовувати алгоритми документообігу та процедури перетину кордону для людей з інвалідністю, їхніх опікунів, супроводжуючого персоналу.

І саме активні адвокаційні дії громадських організацій людей з інвалідністю змусили державу розробити постанову з роз’ясненнями щодо перетину кордону людей з інвалідністю та тих, хто їх супроводжує . З’явилася процедура координації та погодження списків з Державною прикордонною службою.

Опитані експерти в один голос відзначають важливість соціального капіталу та зв’язків, які були налагоджені до повномасштабного вторгнення.

«Дуже багато роботи робилося просто по знайомству, реально просто зв’язувалися з іншими організаціями з інших міст, з тим же ж Львовом, от просто домовлялися з львівськими організаціями, котрі там приймали людей, розселяли», – коментує Юрій Понькін, голова громадської організації «Рух без меж» (м. Кривій Ріг).

Співпрацювати з державними органами

В опитаних експертів та експерток був різний досвід співпраці з державними органами – від її повної відсутності до дуже тісної, яка виходила за межі формальних повноважень.

Комусь з громадських організацій не вдавалося налагодити співпрацю на рівні міста, але була успішна координація з центральними органами влади або вирішення питань через посадових осіб у конкретних установах, наприклад Урядова Уповноважена з прав людей з інвалідністю, Міністерка соціальної політики, Офіс президента, ДСНС, Укрзалізниця.

Багато з опитаних відзначали успішність евакуації завдяки саме людському фактору та відповідальності окремих людей від уряду, а не системний підхід.

«Але це знову ж таки, був скоріше людський фактор. Скоріш за все, машині не можна на перон заїхати, але, розуміючи специфіку людини з інвалідністю, відсутності хорошого тротуарного покриття від парковки до перону тощо, тобто …поліція, місцеві працівники вокзалу, Укрзалізниці – вони завжди йшли індивідуально і з людської точки зору назустріч, дотримуючись духу, а не тільки закону», – ділиться Роман Морозов, співзасновник і юридично-програмний директор Благодійного фонду «Шелтер Плюс» (м. Кривій Ріг).

Взаємодія громадських організацій людей з інвалідністю з державними органами була різноманітною.

Це і співпраця на місцях з поліцією та військовими, і координація перевезень в евакуаційних потягах або автобусах, погодження списків на евакуацію закордон з Прикордонною службою України, прискорене оформлення документів для виїзду закордон, виділення прихистків, доступних для людей з інвалідністю, ситуації, коли комунальний заклад узяв на себе функцію гуманітарного штабу і складу та інші.

У цій круговерті подій бракувало часу «просто видихнути», адже в порятунку людей нерідко рахунок ішов на хвилини. І сьогодні, як ніколи, потрібна підтримка самих активістів та активісток.

«…Дуже актуально наразі є якась підтримка волонтерського руху, в тому числі і фінансова. Звісно, звучить абсурдно, бо волонтери – це начебто люди, які мають все робити на безкоштовній основі. Але так як виглядає волонтерство в Україні після двадцять четвертого лютого. Мені здається, це не зовсім класичне, прийняте в світі уявлення, бо вони присвячують цьому не якийсь там певний вільний час, вони присвячують цій роботі весь свій час – інколи ночі, інколи дні. У мене є водії, які інколи не сплять і по три доби, тому що вони виїжджають дуже рано, щоб забрати з гарячої точки, повернутися, і вони нічого на цьому не заробляють», – наголошує Наталія Федорченко, волонтерка, з квітня 2022 року координує евакуацію цивільного населення в Донецькій області у фонді «Все буде добре» (Київська область).

Брати відповідальність за своє життя

Кожна історія евакуації, почута під час опитування, – це окрема книжка з втрат, болю, сили і надії.

І спільних дій.

Більшість громадських ініціатив мали співробітників та/або волонтерів з різними типами інвалідності.

Тут стовідсотково спрацював принцип – нічого для нас без нас. І це зрозуміло. Люди, яких ця допомога стосується, роблять її набагато ефективніше, вони відчувають себе і свою корисність, бо можуть самостійно ухвалювати рішення та впливати на евакуаційні заходи. Водночас, це і відчуття спільноти, про яку самим людям з інвалідністю важливо дбати.

До прикладу, людина на кріслі колісному допомагала із засобами реабілітації та підбирала крісла колісні. Незряча людина краще могла пояснити іншій незрячій людині, як їй знайти та сісти в транспортний засіб. Голова організації на кріслі колісному супроводжував особисто декілька евакуаційних рейсів на вокзал, оскільки люди його знали та довіряли. Люди з ментальною інвалідністю разом з асистентами долучалися до плетіння маскувальних сіток, приготування їжі для тероборони. Нерідкісні випадки, коли водії з порушенням слуху вивозили людей з окупованих територій.

Також під час опитування деякі з організацій говорили про важливість почути від людини, що саме вона бере відповідальність за прийняття рішення евакуюватися і не ухвалювати рішення за людину.

«…Евакуація – це двосторонній процес. І відповідальність також двостороння. Ми зі свого боку намагаємося зробити все, що можемо. Але ось візьміть мене на ручки і зробіть за мене все, і вирішіть усе – на жаль, так не може бути. Тому що, ми нічого не повинні людині. Ми повинні те, що тільки входить у сферу відповідальності», – наголосила в інтерв’ю Вікторія Харченко, адвокаційна менеджерка Fight for Right (м. Київ).

Стати рушіями змін

Це лише попередні результати дослідження. Але очевидно одне: досвід з евакуації людей з інвалідністю самими людьми з інвалідністю – це не випадковість, не альтернатива чи приємний бонус до держави.

«Ми стали одними з перших, хто створював екстрене реагування саме від спільноти людей з інвалідністю. Тобто не з позиції об’єктів допомоги, а з позиції суб’єктів права», – свідчить голова Fight for Right Юлія Сачук.

Це унікальний приклад того, як сама спільнота людей з інвалідністю в Україні є рушіями змін.

І ось цю силу, рішучість, партнерство організацій людей з інвалідністю слід забрати із собою для відновлення України.

Ірина Виртосу, “День”

За підготовку матеріалу вдячна Яні Салаховій, аналітикині дослідження, незалежній експертці з питань недискримінації та мови ворожнечі, голові громадської організації «Театр змін».

Матеріал створено за підтримки проєкту “Сприяння соціальній згуртованості в Україні / Пункт 7”, який реалізує Американська Асоціація юристів Ініціатива з верховенства права (ABA ROLI). Відповідальною за зміст інформації є авторка. Представлена інформація може не збігатися з поглядами ABA ROLI.

Читайте також