«Стабільність зараз – найбільша мрія»: історія Діани
Той день обстрілу залізничної станції в Краматорську 8 квітня 2022 року, коли загинула 61 людина*, Діана пам’ятає ледь не похвилинно й дотепер. Саме тоді вона вперше зрозуміла, що залишатися в місті дуже небезпечно і наважилася на евакуацію. Це рішення стало початком довгого й складного шляху, який зрештою привів її разом із мамою до Дніпра.
Дві евакуації за рік
Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Діана двічі виїжджала з міста. Першого разу – саме після масованих обстрілів і загибелі людей на залізничному вокзалі в Краматорську. Евакуацію до Польщі жінка згадує як фізично й емоційно виснажливу:
«Дорога була дуже складною. Ми їхали більше доби, сидячи. Жінки, діти, люди старшого віку. Волонтери/-ки на станціях приносили їжу, воду, теплі речі. Я їм безмежно вдячна».
У Польщі Діана пробула лише місяць. Жінка швидко зрозуміла, що не зможе залишитися за кордоном. В Україні залишалася мама, стан здоров’я якої різко погіршувався: вона майже втратила зір і потребувала постійної допомоги. Повернення в Україну стало питанням не вибору, а відповідальності.
Але й лишатися в Краматорську Діана з матір’ю не могли через обстріли та наближення лінії фронту. Після вагань жінки вирішили все-таки виїхати до Дніпра. У новому місті починати довелося з нуля: без знайомих, у пошуках медичної підтримки, без звичного кола спілкування. Навіть базові речі вимагали часу й сил. Діана згадує, що перші місяці були суцільною невизначеністю:
«Ти не знаєш, куди йти, до кого звертатися. Пів року я просто не розуміла, що робити далі».
«Сказали, що позитивної динаміки не буде…»
Згодом і стан здоров’я Діани різко погіршився. Лікарі діагностували онкологічне захворювання. Почалося лікування: хіміотерапія, операція, тривала реабілітація. Частину обстежень і препаратів доводилося оплачувати самостійно, адже, за словами медичного персоналу, потрібних ліків не було в наявності. Фінансове навантаження зростало, а разом з ним і втома.
«Кажуть, що онкохворі лікуються безкоштовно. Можливо, хтось і лікується, я не знаю. Але коли немає препаратів для хіміотерапії, а їх потрібно вводити терміново і по кілька одразу, ти вже не думаєш – береш кредит, позичаєш у знайомих. Це величезне навантаження – і фінансове, і психологічне, і фізичне».
Водночас Діана доглядала за мамою. Оренда житла, ліки, харчування залишалися щоденними витратами, які лягли на плечі жінки. Після лікування Діані встановили другу групу інвалідності. Цей момент жінка згадує як особливо болісний:
«Коли мені сказали, що позитивної динаміки не буде, у мене був ступор. Я вийшла і подумала: я жива людина, чи вже ні?»
Робота, побут і нова реальність
Робота з дітьми й участь в освітніх ініціативах були важливою частиною життя Діани задовго до війни. У Дніпрі через стан здоров’я повернутися до повноцінної роботи стало неможливо. Пошук нової справи ускладнюється наслідками лікування.
Побут у воєнному місті теж додає напруги. Відключення світла, води й зв’язку перетворюють прості речі на випробування. Особливо важко психологічно під час повітряних тривог, навіть якщо вибухів і не чути. Після переїзду до Дніпра Діану з мамою найбільше здивувала реакція містян та містянок на повітряні тривоги. У Краматорську сирени завжди означали негайну небезпеку, а в Дніпрі життя часто продовжувалося звичним ритмом.
Про спільноту і підтримку
У розповіді про свій досвід інвалідності для Діани найскладніше прийняти не фізичні обмеження, а ставлення суспільства і самотність. Вона багато років спілкувалася з людьми з інвалідністю й бачила, наскільки часто їх просто не хочуть помічати, а нині жінка й сама є частиною спільноти і відчуває її підтримку:
«Ми не “не такі”. Ми дуже класні. Просто часто нас не хочуть бачити».
На її думку, людям з інвалідністю бракує включеності, можливості бути почутими, працювати, впливати на рішення, залишатися частиною суспільства.
У складний період Діану підтримали і Fight For Right. Зокрема, завдяки фінансовій допомозі жінка придбала необхідні речі для побуту.
«У нас з’явилася нормальна постіль і тепла ковдра для мами. Я лягла спати і вперше за довгий час просто відчула полегшення. Для мене ця підтримка стала дуже важливою».
Після всього пережитого майбутнє для Діани вимірюється не великими планами, а відчуттям опори:
«Стабільність зараз – найбільша мрія. Прокинутися і знати, що хоч щось зрозуміло».
Цей проєкт реалізує Fight For Right за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини під координацією @helpinukraineorg Help – Hilfe zur Selbsthilfe і Програми локалізації Help.
*8 квітня 2022 року російські війська завдали ракетного удару по залізничному вокзалу Краматорська, де перебували тисячі людей, які евакуювалися з Донецької та Луганської областей. Внаслідок атаки російськими військами ракетою «Точка-У» з касетними боєприпасами загинула 61 людина, а понад 120 отримали поранення. Цей обстріл визнано воєнним злочином.
Авторка: Анна Гутник
