«Якби держава підготувалася до війни, то я би не була потрібна» – волонтерка Людмила Янкіна

«Якби держава підготувалася до війни, то я би не була потрібна» – волонтерка Людмила Янкіна

Голоси війни

“У мене не було жодного випадку по евакуації людини з інвалідністю, але, напевне,  кожна друга особа, кому я допомогала, мала якусь форму інвалідності”, – так розповідає про свою діяльність з 24 лютого Людмила Янкіна, правозахисниця та волонтерка.

У перший місяць повномасштабної війни в Україні вона взяла під опіку близько двохсот людей у столиці та Київській області. З часом кількість тих, кому Людмила намагалася допомогти, збільшилася до 300 осіб.

Людмила Янкіна, волонтерка. Фото надані героїнею матеріалу

Я не обмежувала спектр осіб, яким треба допомагати. Не просила посвідчення, не питала там яка група, – уточнює волонтерка. – Але коли людина звертається і каже, що потрібні спеціальні суміші для харчування через зонд чи уретральний зонд, щоби виводити сечу, чи памперси для дорослих, урологічні прокладки, пелюшки та ще чогось, бо доглядають лежачою за людиною, то ти розумієш, що там є інвалідність”.

Людмила ділиться випадками, коли маломобільну людину в буквальному сенсі доводилося транспортувати до лікарні на собі:

«Приблизно на сьомий-восьмий день війни звернулась до нас родина чоловіка, який хворий на енцефаліт, – його дружина та мама. У нього інтелект збережений, а тіло не слухається. Сидіти він навіть не може. Швидка допомога тоді не могла до них нормально доїхати, а потрібно було транспортувати його у лікарню, щоби оцей запальний процес не перетворився у незворотній.

 І от я цю людину беру фізично на себе, тому що немає чоловіків, чи інших людей, які могли б його взяти. Разом з жінкою та мамою саджаємо його в машину, в позу в якій він би міг доїхати, і веземо його в єдину лікарню, яка може приймати таких пацієнтів. Потім з машини його виймаєш, фізично на себе кладеш і несеш, саджаєш на крісло колісне і далі транспортується ця людина для подальшого догляду та евакуації”.

Волонтерка допомагала людям не лише з евакуацією, а й регулярно привозила ліки та продукти харчування. Пригадує, що за день доводилося об’їздити від чотирьох до восьми аптек, кілька продуктових крамниць, щоб дістати їжу, та відвідати підопічних за десятьма адресами.

Людмила Янкіна, волонтерка. Фото надані героїнею матеріалу

Аптеки не підготувалися. Перші двадцять днів війни ми просто вибирали залишки препаратів на складах, а після того сталася така криза, що, наприклад, ентероксин закінчився повністю і я мала на виробників виходити. Держава не підготувалася, – розповідає Людмила, і додає, що найскладнішою в перші тижні була саме логістика: Неможливо було з лівого на правий перебратися. Для того, щоб передати щось інколи доводилося на середині мосту, наприклад, зустрічалися.

І ще ж треба встигнути до комендантської години, бо у нас спершу не було перепустки цілодобової. Коли ж вона у нас з’явилася, то день у роз’їздах міг тривати до одинадцятої вечора, а якщо це по області поїздки, то і до ночі”.

Людмила Янкіна, волонтерка. Фото надані героїнею матеріалу

Людмила Янкіна зауважує: з 24 лютого головною проблемою стало те, що людьми з інвалідністю були абсолютно позбавлені можливості отримати спеціалізований догляд.

«Соціальні працівники, які опікувалися потребуючими до війни, це такі самі люди, які тікали. І напевно засуджувати їх за це неможливо, це також їхнє життя, у них є сім’ї, діти, – каже експертка.

У цій ситуації Міністерство соціальної політики мало би знати, що стільки їхніх соціальних працівників поїхало, і могли би, наприклад, дати відкриту інформацію про те, що стільки то людей з інвалідністю залишилося без догляду. Якщо хтось хоче допомогти – ось адреса та телефон.

Я розумію, це суттєве навантаження на державу, але ж дайте хоча б якісь орієнтири, як цим людям допомогти, де вони знаходяться та що їм потрібно.

Якби держава підготувалася до війни, то я би, як волонтерка, не була потрібна. Або працювала би значно з меншими обсягами, а так це було просто на виснаження”.

Людмила Янкіна, волонтерка. Фото надані героїнею матеріалу

Публікація написана в межах проєкту “Права людини для України”, який виконується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії протягом 2019–2023 років. За проєктом ГО Fight for Right провела дослідження “Досвід людей з інвалідністю під час евакуації задля майбутнього миру та безпеки: свідчення, аналітика, висновки”.

Для публікації використане інтерв’ю з опитаних експертів. Думки, висновки чи рекомендації належать автору і не обов’язково відображають погляди Міністерства закордонних справ Данії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агенцій ООН.

Читайте також