Юрій Степанець, волонтер
ГОЛОСИ ВІЙНИ
Я нікуди не планую виїжджати. Я хочу поїхати до Європи, до міст на Заході України. Подорожувати лише, напевно, коли буде розуміння того, що війна закінчилася.
Це історія досвіду під час повномасштабної війни 28-річного волонтера та депутата Миколаївської міської ради Юрія Степанця, який залишився у місті, щоб допомагати покращувати стан та умови життя мешканців.
ПРО ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ
Ці години і ця ніч, день – у кожного в очах. Я знаходився у себе вдома. І близько 5 ранку почали стукати у двері. Це був мій сусід. Ми з моєю дівчиною прокинулися. Наш сусід Діма сказав: «Юра, війна!». Ми відкрили вікна і почули звуки, звичайно, що як і більшість українців. “Тривожну” валізу почали збирати саме в той день, коли почалась війна. Збирали в такому панічному настрої. Але ж я розумію, що страх – це нормально, а паніка – це ворог. Тому ми трошки намагалися заспокоїтися морально і збирати найнеобхідніше: воду, медикаменти, документи та інше.
Наша зйомна квартира – на 4-му поверсі, а ліфти відключили. Тому довелося сусіду не тільки повідомляти про війну, а ще застосовувати свої фізичні можливості, щоб мене спустити. Ми розуміли, що треба напевно десь знаходити інше місце перебуття. Тому переїхали на перший поверх до моїх друзів. У разі чого – так евакуація пройде знатно активніше.
За декілька місяців повернувся до себе додому – у квартиру на 8-му поверсі. Коли 24 лютого сталися відключення ліфтів, після того точилися конфліктні ситуації мешканців будинку з комунальниками. Коли я переїхав до себе додому – попросив увімкнути ліфти.
Від початку війни місто опустіло. Звичайно це навіває психологічну атаку і розуміння, що зараз війна. Люди стоять в довгих чергах за продуктами та водою.Я не вірив.
Ми зрозуміли, що ми живемо в часи, де досі є варвари, які ведуть війну за території. Війна – це такий момент, коли знімаються маски. Як в казці, де є світла і темна сторони. Але я зараз з нею знаходжуся, як і багато мільйонів людей. Кожного дня намагаюся зробити так, щоб ця війна закінчилася швидше, а не просто про неї говорити.
ПРО ЖИТТЯ ТА РОБОТУ ПІД ЧАС ВІЙНИ
Я – підприємець, працюю в сфері дизайну і ще додатково в Юридичній академії. Працювати я продовжую. Звичайно, що з підприємництвом трішки зупинилося все. Зрозумів, що, першочергово, буду корисний в інформаційному полі. Що потрібно доводити до відома людей через ресурси, якими я володію – це соціальні мережі про те, що потрібно здавати кров, потрібно допомагати ЗСУ та інше. Також підтримую бойовий дух – разом з друзями надрукували футболки із відомою фразою про “руський корабель”. Потім відправив футболки хлопцям на передову.
Потім створив телеграм-канал «Миколаївка 24/7», у якому доводжу до відома аудиторію Миколаєва:
- де можна отримати допомогу?
- яку можна отримати допомогу?
- як можна надати допомогу?
Тобто став посередником між тими, хто надає допомогу і хто її потребує. На початку, люди які не виїхали – пропонували свої послуги безкоштовно. Ті моменти війни відкрили справжніх людей, щирих які готові хоча б чимось бути корисними. А зараз я, як депутат, звертаюся із запитами до благодійних фондів. Ми отримуємо допомогу, яку завозимо на кухні, на волонтерські пункти. Вивозили в інші області до прихистків і військових.
У Миколаєві коли тихо – це підозріла тишина, не знаєш чого очікувати. Коли ти виходиш на вулицю – на дитячих майданчиках ще можна побачити діток, які грають. У парку зустрічаються люди, які грають в настільний теніс. І це дуже гарна річ, яка відволікає від цього всього.
ПРО МАЙБУТНЄ ТА УКРАЇНУ
На сьогоднішній день, любов до Батьківщини – це коли докладаєш зусиль для того, щоб це довести. Це бути корисним для того, щоб перемогти. Я намагаюся робити це будь-яким чином, незважаючи на будь-які переконання.
Хочу колись з’їздити на Євробачення або до Криму, або до Маріуполю, або до Херсону. Я думаю, шо перемога буде, обов’язково найближчим часом. Дуже хочу, щоб ця перемога була помітна на вулицях нашого міста. Щоб вулиці нашого міста були наповнені людьми, які тут живуть, і тими, хто приїхали сюди з туристичних цілей. Тому перемогою буде для мене – побачити в своєму місті свою рідню, своїх близьких друзів і людей, які спокійно ідуть і не поспішають додому до початку комендантської години. І щоб черги були не тому, шо ми зараз без води залишимось, а тому, шо там до стола щось не добрали.
