Ольга Вовк-Собіна, волонтерка
“Не зробити, не дай Боже, гірше”
«З першого дня, точніше навіть з першої ночі, ми включилися у вивезення людей з України».
Такими словами розпочинає свою розповідь про евакуацію дітей із інвалідністю із Запоріжжя Ольга Вовк-Собіна. Вона працює у благодійному фонді «Щаслива дитина» і до війни опікувалася дітьми, які хворіють на муковісцидоз, а з 24 лютого допомагає з евакуацією багатьом людям з інвалідністю та з вразливих категорій населення.
Ольга розповідає, що перший порятунок, який вона супроводжувала, був виїзд із Запоріжжя її колеги із хворою донькою.
«Вночі 24 лютого, точніше під ранок, вони відправились у евакуацію. Тоді були скажені пробки, зовсім незрозуміло безпечно чи ні їхати, та який шляхах взагалі доступний», – пригадує жінка.
І додає, що раніше з цією колегою вони обмірковували питання, що робити, якщо починається війна, як вона буде діяти і яка саме їй допомога у виїзді з дитиною буде необхідна.
Завчасно проговорили, що треба зібрати речі, з карток зняти кошти та заправити машину пальним.
«Про що ми не подумали, точніше якого розвитку подій ми не очікували, так це того, що будуть вибухи по території всієї України, – зазначає Ольга Вовк-Собіна.
Ми говорили про схід України, можливо, зі сторони Чернігова. Очікували, що прийдуть просто з кордону, а виявилось, що вони мають можливість дістати своїми снарядами по всій Україні. Ми не розуміли, звідки ті бомби скидаються, як таке взагалі могло трапиться і тому була дуже сильна паніка».
Мама Вероніка та донька Ліза із Херсону в тимчасовому помешканні у Кракові, зупинка для перепочинку та відновлення сил.
Жінка додає, що відчувала велику психоемоційну та моральну відповідальність, бо мала щось порадити людині, яка вже їде, а сама не була в такій ситуації та не готова до цього: «Як взагалі щось радити? Щоб не зробити, не дай Боже, гірше».
І от в цей момент паніки та незнання Ользі в меседжери почали надходити повідомлення «Яка вам допомога необхідна?» на різних іноземних мовах.
І єдине, що поєднувало усі ці меседжі і повідомлення – абревіатура CF (англ. cystic fibrosis, муковісцидоз). Це були колеги із інших країн.
«Я зрозуміла, що мені пишуть із закордону з пропозиціями, вдихнула-видихнула, і почала дивитися наскільки ці люди релевантно зараз можуть допомогти», – пригадує Ольга.
Через цих колег жінка знаходила людям прихисток, лікувальні заклади, транспорт до нього та ліки.
Ольга вже близько десяти років працює з хворими на муковісцидоз, але у випадку війни найскладнішою для неї була проблема евакуації кисневозалежних пацієнтів: «Якщо, наприклад, з онкологією чи порушенням опорно-рухового апарату можна в багатьох випадках впоратись без медпрацівника та спецмашини, то у випадках, коли людина на кисневому концентраторі, то обов’язково має бути швидка та спеціаліст-реаніматолог».
Евакуація батьків та доньки Ольги Вовк-Собіної. Батьків визволила із окупованого Енергодару. Їхній маршрут: Запоріжжя, Львів, Болгарія, США.
Не першими, але жінці також вдалося вивезти свою родину. Спочатку доньку до Львова, а потім з окупованого Енергодара вивільнити своїх батьків.
Рідні отримали тимчасовий прихисток у Болгарії, а Ольга повернулася до Запоріжжя, щоб продовжувати евакуавати людей.
Публікація написана в межах проєкту “Права людини для України”, який виконується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії протягом 2019–2023 років.
За проєктом ГО Fight for Right провела дослідження “Досвід людей з інвалідністю під час евакуації задля майбутнього миру та безпеки: свідчення, аналітика, висновки”.
Для публікації використане інтерв’ю з опитаних експертів. Думки, висновки чи рекомендації належать автору і не обов’язково відображають погляди Міністерства закордонних справ Данії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агенцій ООН.
