Жінки, які змінюють світ. Ґульзар Дуйшенова
З 2002 року після автомобільної аварії, що сталася з провини п’яного водія, Ґульзар Дуйшенова пересувається на візку. Наступного року чоловік Ґульзар раптово помер, і вона стала єдиною, хто може піклуватися про двох маленьких дітей.
Ґульзар познайомилася з іншими людьми з інвалідністю, які починали об’єднуватися у Бішкеці. У всіх них були всіх спільні проблеми, серед яких складність знайти роботу, оскільки робочі місця не пристосовані до інвалідних візків, або необхідність покладатися на інших, щоб сісти до автобуса, — доволі принизливий досвід. Ґульзар поставила собі на меті, щоб люди з інвалідністю могли жити гідно та вільно пересуватися. Вона спілкувалася з посадовцями, організовувала тренінги для водіїв автобусів та поширювала у соціальних мережах інформацію про виклики, які щодня стоять перед людьми з інвалідністю.
Ґульзар стала героїнею Марафону написання листів-2018, який закликав владу Киргизстану ратифікувати Конвенцію про права людей з інвалідністю. 275 907 людей з усіх куточків світу підтримали її і зміна стала можливою. Люди з усіх куточків світу підписували петиції та надсилали листи на підтримку Ґульзар. Разом вдалося зібрати 275 907 листів та підписів з усього світу – і це допомогло зробити історичну зміну. 14 березня 2019 року президент Киргизстану Сооронбай Жеенбеков підписав закон про ратифікацію Конвенції.
Один із проектів, яким вона займається спільно з іншими активістками, це мапа доступності. Активістки створили сервіс на основі Google maps, у якому можна позначати рівень доступності різних установ, закладів та публічних просторів у Бішкеку. Вони відвідують різні місця, оцінюють, наскільки вони доступні (чи є там пандуси, чи ці пандуси правильно сконструйовані, чи доступний для людей з інвалідністю туалет тощо), а потім позначають цю локацію відповідною іконкою на мапі. Цей додаток, каже Ґульзар, використовують чимало людей. Він корисний не тільки для тих, хто має інвалідність, але і для мам з малими дітьми у віочках, для літніх людей, людей з важкою ношею — для всіх, кому може бути складно долати численні сходи та пороги.
«Конвенцію ратифіковано, і це неймовірно круто», — казала Ґульзар, — «Та попереду ще дуже багато роботи. Але ми дивимося вперед і впевнені, що здатні її зробити. Людей з інвалідністю часто помилково називають людьми з обмеженими можливостями. Справа не в обмеженості наших можливостей — це, взагалі, звучить образливо. Я не прагну бути комусь тягарем, я сама себе забезпечую, я впевнена і самостійна людина. Справа у небажанні людей бачити не тільки те, що стосується їх особисто, пристосовувати спільний простір для спільних потреб. Якщо прибрати з нашого шляху додаткові перешкоди, наші можливості безмежні».
За матеріалом Юрія Франка, Анни Кірей та Галини Соколової
Юлія Патлань
