Христина Стиранець, випускниця школи політичної участі для жінок та дівчат з інвалідністю «Лідерка»
ГОЛОСИ ВІЙНИ
Випускниця школи політичної участі для жінок та дівчат з інвалідністю «Лідерка» 22-річна Христина Стиранець під час повномасштабної війни залишилась в Україні.
Кожного дня ми стаємо на крок ближчими до перемоги. Після цього у нас буде дуже багато роботи, тому зараз важливо тримати себе «на плаву».
ПРО ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ
Я не дуже добре пам’ятаю перші дні вторгнення. Але мама розказала, що зранку 24-го лютого над нашим будинком літали ракети.
Оскільки, я із Львівської області – це умовно безпечний регіон України. Ми прийняли рішення залишатись вдома. Бо якщо виїдемо закордон, то зможемо повернутися лише тільки після перемоги. А прощатися зі своїми планами також не дуже хотілося. Як би це страшно не звучало, але звикаєш до повітряних тривог і більше переживаєш, коли їх немає.
ПРО ЖИТТЯ ПІД ЧАС ПОВНОМАШСТАБНОЇ ВІЙНИ
Найбільшою проблемою є відключення електроенергії, бо тоді відповідно немає доступу до роботи. Часто люди з інвалідністю не можуть піти на пошуки світла, так як це роблять інші. Через це я не можу повною мірою влаштуватись на якусь роботу чи волонтерство, бо потрібно бути на зв’язку постійно.
Ми живемо у приватному будинку і у нас альтернативні способи опалення – дровами. Тому проблем із теплом немає.
Війна забрала у мене усе соціальне життя, яке у мене було. Навіть на умовно безпечній території я могла б вийти по справам. Але у більшості випадків такого не роблю, бо якщо почнеться повітряна тривога, а я на вулиці. Йти в укриття – не варіант тому, що вони часто недоступні для людей з інвалідністю.
